Упало небо, чорними крильми
Накрило місто невимовним жахом,
Здавалося, що – крок один до краху,
Більш не здолати вічної пітьми.
Затерпла тиша, звуки - нітелень,
В передчутті руйнацій буревію
Завмерли в тимчасовій летаргії,
На ніч воронячу змінився день.
Немов шуліка, хижий ураган
Накинувся на люд, як на куріпок,
Застиг в очах тривожний страху зліпок,
Коли стрімкий і злющий вітрюган
Зривав шапками із хатин дахи,
Грудьми у вікна рвався, щоб впустили,
Осатаніло набирався сили,
Як трісками, стовпами слав шляхи.
Стихія блискавично пронеслась
По передмістю, трохи злагідніла,
Напившись ляком жадно-зголодніло.
Впустила світло раптом звідкілясь.
Як склався кажановий розмах крил,
Вспокоївся і буревій зухвалий,
Від потрясінь природа оживала,
Наліт зчищала вражень, наче пил.
*****
д
Тут ясно: буревії очищають не тільки природу, а й... породу.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
До речі саме цей буревій пронісся у нас над містом у минулу п"ятницю. Мало не зніс мене саму А от передмістям не так поталанило. Дахи, вікна, стовби, дерева. Швидкість вітру до 140 кмгод....
А от передмістям не так поталанило. Дахи, вікна, стовби, дерева. Швидкість вітру до 140 кмгод.... 
