Відшуміли ліси, відлітають у осінь роки.
Вже похнюпився гай, де ще вчора мелодія грала.
Пісня літа мого відлунала на вічні віки,
Й загубилася стежка, якою так довго блукала.
Порозвішаю в хаті я спогади літніх картин,
Пестять пам’ять про літо букети незірваних квітів.
Стежку серця твого віднайду, бо не всі йдуть у Рим.
Як же довго блукати в осіннім оцім лабіринті.
Сиротіють поля, і жита вже посипались в тік.
Яблуніють сади й відгуляли весіллями села.
Осінь в серці моїм, не весніти йому вже повік.
Літа ти не зустрів – нашу стежку я в осінь відвела.
Вже синіє блакить і дощами вмиваються дні,
Он летять журавлі і ятрять своїм «кру» мою душу.
Вони, рідні, вернуться - закурличуть веселих мені,
А до того печаль,я мов листя ногами ворушу.
Гарний вiрш, Олено. Дiйсно, бувають у нашому життi i зовсiм невеселi моменти. Тiльки ваша героiня трохи перебiльшуе, не на вiчнi вiки ця пiсня вiдлунала, пiсня лiта ще, обов'язково, повернеться. Виникають асоцiацii з пiснею Анжелiки Варум, яка, до речi, родом з Украiни, з мiста Львова. Ну, якщо мовою оригiналу:
Звучит в ночи осенний джаз
Танцуй со мной последний раз
Поет и плачет саксофон
Нам в эту ночь играет он.
Тiльки от в украiнськiй мовi набагато частiше вживають слова "до Риму", нiж "в Рим". Може вам цей рядок трохи змiнити - "Стежку серця твого вiднайду, хоча й всi йдуть до Риму". А тодi, щоб 4 рядок римованiше звучав - "Порозвiшаю в домi я згадку про лiтню картину".
Мою лг заносить з гіперболами, особливо восени. Щодо змін... "порозвішаю" вимагає множину "картини". Поки утримаюсь, але рада вашій співмузичній толерантній критиці.
Дiйсно, бувають у нашому життi i зовсiм невеселi моменти. Тiльки ваша героiня трохи перебiльшуе, не на вiчнi вiки ця пiсня вiдлунала, пiсня лiта ще, обов'язково, повернеться. Виникають асоцiацii з пiснею Анжелiки Варум, яка, до речi, родом з Украiни, з мiста Львова. Ну, якщо мовою оригiналу:
