Чай із м’ятою,
Какао з корицею,
Вогкий вітер в шибках застива,
Голі руки застигли зі шпицями,
В’яжуть светр і він ожива,
Всіми барвами, тонким мереживом,
Крізь оголені шиби вікна,
Я стояв би там, мов заворожений,
Мов жебрак, що так просить тепла.
Губи в інію,
іній на віях.
В рукавицях посиніли руки,
Мені холодно, мила моя,
Зав’яжи мені долю й надію,
Зав’яжи у одне полотно,
Мов нитки різнобарвної барви,
я б постукав у твоє вікно,
але ні,
не сьогодні й не завтра,
проминуть ці літа, мов ряди,
тобою зв’язані теплими нитками,
чорно-білої барви,
що стали моєю долею,
дов’яжи вже до кінця, голубко,
я стомився чекати сповна.
ID:
686932
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.09.2016 01:57:30
© дата внесення змiн: 01.09.2016 01:58:29
автор: inwaR
Вкажіть причину вашої скарги
|
