( За мотивами української народної казки " Ріпка" )
У квітучому селі, на Буковині, дід Андрушка живе іще й нині.
А в дідуся є бабуся дуже славна. І бадьора, й працьовита, й дуже
гарна! Бо красиві люди ті, які працюють, і в господі своїй гарно
хазяйнують. Ото ж орють і городину саджають... До них в гості
діти з міста приїжджають.
Скільки радості, як їде внучка Мінка... Зустрічає радо їх со —
бачка Фінка!
— Гав! Гав! Гав! – радіє Фіночка ще зранку. Це так будить вона
киценьку Варварку. Ще в господі живе мишка Сіроманка. З нею
дружить наша Фіночка... й Варварка. Усі люблять чемну мишку
Сіроманку, бо працює з усіма, з самого ранку!
Як сіяли жито, зернятко згубилось. Знайшла його мишка... Воно
заколосилось! Бо в землю сховала його біля хати. Виріс колосок
там золотий, вусатий!
Ото ж весело живуть всі у господі, і росте в них дуже гарно все
в городі.
Гарбузи і дині, буряки, квасоля, огірки, капуста, часник, бараболя.
Пастернак, цибуля, морква і петрушка... Є у них і борщик, і смач -
ненька юшка! Варенички варять, пиріжки печуть...
Отак вони дружно й весело живуть!
Ой радіє ж Мінка і киця Варварка! Ой радіє Фінка й мишка
Сіроманка! Була дуже рада бабуся Марушка. Та найбільше, знайте,
радів дід Андрушка!
Та одного разу дідусь запримітив, що з'явилась ріпка... у садку,
де квіти. Поливав щоранку. Вона підростала. Незабаром ріпка ве -
ликою стала. Зирили за дідом хитрі очки мишки... вона прибігала,
й поливала трішки.
От прийшов вже час... Пора ріпку рвати. Залишилась Мінка, щоб
допомагати. Татко і матуся пішли по гриби, доні ж наказали:
– Ти допоможи!
То ж Мінка швиденько підмела в кімнаті, тарілки помила й сіла ви–
шивати. Та все у віконце дивиться із хати. Не терпиться Мінці...
Коли ж ріпку рвати?.. Біля ніг Варварка лащиться, муркоче. І вона ту
ріпку виривати хоче!
Став тягнути ріпку наш дідусь Андрушка. Витягнуть не зміг сам.
Йде баба Марушка. Удвох потягнули... От яка морока! Сидить собі
ріпка у землі. Ні кроку!
Покликали Мінку й Фінку на підмогу. Не витягли ріпки. То ж звуть
ще й Варварку всім на допомогу.
Та прибігла швидко ( була ж задрімала). Тягнуть, що є сили...
А ріпка ні прямо... ні вліво... ні вправо!
— Ой ходи ж ти, мишко! Мишко-Сіроманко, бо так будем ріпку тягнути
до ранку!
Як прибігла мишка — взялась за Варварку. А киця Варварка — за
собачку Фінку. А Фінка — за Мінку. Мінка за бабусю, бабусю Марушку.
Бабуся Марушка — за діда Андрушку!
Ну, а дід Андрушка за ріпку як взявся... тільки її хвостик у землі
й зостався!
Ріпкою тією усіх пригощали, бо ж приготували смачно, із грибами.
Мишка гризла ріпку тихо в своїй нірці. Ще хрумкий шматочок віднесла
й сусідці.
ДУМАЛА ЗАБАГАТО СВОГО... ТОМУ ЗМЕНШИЛА. СПРОБУЮ ТЕПЕР ЩОСЬ ДОДАТИ!!! 
ДЯКУЮ, ВАЛЮШО!!! ПОЧИТАЄМО ВАШ ВАРІАНТ!!! 
РАДА, ВАЛЮ,!!! 
Є БОРЩИК, І ЮШКА... НУ, МОЖНА ЩЕ...
Тоди ый ы треба! 
ДЯКУЮ, ЛЮДМИЛО!!!
