Лиш ступлю на поріг я батьківської хати,
То відразу подивиться мама з портрета,
Поряд пильний такий погляд рідного тата
І блакитний-блакитний, як чистеє небо.
Запитають мене, як без них проживаю
І чи не захворіла,Боже борони,
Моє серце тоді із грудей вилітає,
Пам"ятають і там свою доньку вони.
Як недобре мені чи спіткала невдача,
То приходять у сни,заспокоять мене,
Ніжно витерти сльози, як я з горя плачу,
Щиро вірити в те, що біда обмине.
Ой, рідненькі мої, як вас не вистачає,
Голос тата вчувається й досі мені,
Не забуду ніколи, як мама співала,
Часто нині виконую я ті пісні.
Підкрадається осінь життєва тихенько
І до мене уже, сипле сніг сивини.
Найрідніші всім люди матуся і ненько,
Поспішайте до них, як живі ще вони.
гарно
