Спиває силу множить кроки
Ненависть, сіяна в добі.
Душею сплачені оброки,
Тримають радість у журбі.
І так немислимо сутужно
Ступати мріями батьків:
Нема дороги. Є калюжі
Із жовчі крашених князів.
Змішалась барва! Сірі будні.
Сталеві хмари, димні сни…
На лезі – правда й «неосудні»,
Й криваві проліски весни!
Болить… Болить, що аж до крику!
– Убиті, ранені – два-п'ять, –
Промовить диктор. Трохи дико.
А скільки в полі Їх лежать?
Шматками! Краплями! Очима!
Ой, неньо, добре Вам в Раю…
Тріщить земелька неділима,
Відда́на в руки шахраю.
Колись приспіє розуміння:
Придбати можна пекла шмать,
Чесноти ж пращурів нетлінні
Очима нивою лежать.
Надія, як на мене - втрачена за рік після Майдану. Животіємо ВІРОЮ, бо тільки це й лишилося. Дякую за відвідини та оптимізм. Хай будуть Вам гаразди, пані Любонько.
