Сиділо двоє у садку,
Земля у квітах вся сіяла,
Не було чути й вітерку,
Весна любов їм дарувала.
Серця сприймали цю красу
Й складали ніжно її в груди,
Щоби потому ту весну
Нести з собою вже усюди.
Згорав під сонцем ясний день,
В саду запахло ніжним цвітом,
Лилась мелодія пісень
Співучих пташок понад світом.
Вони, неначе брат й сестра,
Сиділи в парі і тулились.
Природа дала їм тепла,
Щоб жили в щасті і любились…
Та, мов гроза, – прийшла війна.
Горіло все – земля і води…
Вона залишилась одна,
А він поповнив бійців взводи.
Минали роки. Йшли бої.
Давно святкуєм й Перемогу…
А жінка сива у вікні
Глядить в чеканні на дорогу…
А їм би жити у любві,
Дітей ростити, працювати,
Та він загинув на війні,
Як не одні наші солдати.
Вона в чеканні його жде.
Літа не стримають надії…
Онук невістку вже веде.
В сім’ї будуть нові події.
