Я поринаю і тону в безмежжі твого неба.
Воно блакиттю обливає всю до п’ят.
Я взута в щастя блискавичні кеди.
Навколо мене – хороводи зоренят.
Веди мене, мій шляху, як пророцтво!
Веди мене крізь бурі і дощі!
Відірвана від дому, як в отроцтві,
але не в тому його суть, на видноті
тепер усе моє багатство,
моє безформенне і шаленіюче єство.
Йому не притаманне святотатство,
воно в полоні істинних промов.
Я поринаю і тону, розчеплююсь на грами,
а потім на молекули, на атоми, іони.
У кожного із нас є свої справи,
та всі до спільного ми зводимо поволі.
Тримай мене, держи, доки вагома!
Тримай торканням своїх ніжних губ!
Немає більше щастя – як душа здорова,
Коли ми ціле і стійке удвох, мов дуб.
Не відпускай, тримай мене сильніше,
ти пригортай мене до серця, обіймай!
Бо я люблю тебе з усіх-усюд найбільше,
бо я кохана з всіх найбільше, так і знай!
Я найсильніша й найгарніша,бо ти поряд,
і щоб не сталось, точно буде все гаразд.
В мене – весна, нехай зима надворі.
Твоїм коханням я зігріта у цей час!
