Cеред білих троянд я і ти…
І немає на світі нікого!
Пелюстками укрились стежки…
І ведуть аж до схилу гірського.
Ми вдихаємо їх аромат.
Саме так ,пахне справжнє кохання…
І росинки ранкові мов град,
Роблять теплими наші чекання.
Пелюстки відбиваються сонцем,
І падають на губи твої.
Такі ніжні…я чую їх серцем…
І проходить тепло по мені…
Бутонів краса - чиста ніжність…
Справжня сила, колючих шипів.
Що не колять - дарують чарівність,
Шелест листя - божественний спів…
Ти поглянув мені ніжно в очі…
Усміхнувся й чимдуш пригорнув…
Проводила б з тобою дні й ночі!
Хоч би й світ весь давно вже заснув…
Раптом стали троянди червоні!
Раптом небо в рожевих хмарках…
І метелики срібні в долоні…
І тюльпани на наших стежках!
Лине подих превентивної казки…
Віє вітер вересовим трунком…
Твої губи вісники ласки!
До моїх линуть тихо - тишком…
Й тактильний подих наших душ…
Харизма губ…емоцій апогей!
Зникає з блиском небесних калюж…
І звук ідилії… Доволі руйнівний!
Зникають квіти й хмари у стежках…
Зникає небо й запах почуттів!
Буває так,нажаль в одних казках…
І лиш з тобою казка йде до моїх снів.
І в мене сьогодні про троянди, запрошую...http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772322
