Горілка у житті гірчить, хтось радість в ній вбачає.
Лиш за межею одна мить, що долю так міняє.
Ця оковита – біла смерть, немов сльоза прозора,
Життя пускає в шкереберть, а радість – лише в горе.
Горять вуста, горить душа, і серця вогник гасне.
І так в степу, де йде війна, життя короткочасне.
Там кулі й вибухи гармат, молитви і страждання.
Чому ж лунає п’яний мат, і п’ють солдати зрання?..
Налиті сльози у стакан, і випито за щастя.
І сатана закрив капкан убивчого причастя.
Ось друзів четверо було, жили в однім окопі.
Від білої чоло гуло, товкли слова у ступі.
Один сказав, один вловив, а третій все регоче,
Четвертий знов усім налив, І випили охоче.
І цілувались, і пили те зілля окаянне.
Поки чорти не піднесли вино їм домовинне.
Ось у руках вже автомат… Затвор. Лунає черга.
Один за одним впав солдат. Із трьох лежить шеренга.
А далі страх, за страхом – блуд, і постріл окаянний,
І над собою самосуд солдат вчиняє п’яний.
Пляшка прозора, мов вода, а в ній – полин горючий…
І мати плаче, і вдова… Радіє змій повзучий.
До Бога не пішла душа, виною оковита.
Танцює в пляшці сатана і чорна його свита.
Цей вірш написаний мною у 2015 році поо проханню волонтерів, аби застерігти солдатів від пиятики на фроні. тут описані нажаль правдиві факти.
