я — маленький мешканець квартири твого черепа
візьми мене за руку.
на цій п'яній, забагованій дорозі, —
що множить голови-розвилки
точно гідра, усипана лускою із дорожніх знаків, —
я — твій windows-помічник.
давай стрибати наче світлячки
повз застиглих водіїв
що століттями стоять у підворотнях,
— вартові нічного неспокою,
час від часу приймаючи у пересувних залах
то прекрасних дам із величної галіції
то старанних школярів
то шанобливих членів вуличних організацій
а ми йдемо стежкою додому
блимаючи іскрами крізь очі
у такт несправним світлофорам
зі сміттєвих баків визирають
горокракси міського мурашника
сповзаються
наче тушканчики склавши лапки
й висолопивши очниці у цікавості:
кого це викидає хвилями наркотиків
у наш затишний та деструктивний урбанізм?
а ми у танці пінгвіна
сплелись подібно повіям
віддавати кокаїну зірок
свої останні дні літа
наче платню
аби піднятись сходами до раю
й встати у чергу до дитячої гірки
і скотитись із неї
хайвеєм у пекло.
гей, привиди нічних блукань,
запалюйте вогні сигнальних цигарок
у своїх затінених обличчях
і випускайте в усипане зірками небо
всю артилерію лячного сміху
щоб аж мурахами вкривало кістки
від тих ворожих салютів.
наче пісочні замки
навколо розпадаються світи
від прибою нетверезості
падають будинки
мов карткові
а ми усе йдемо
спопеляємо сіро-чорні будинки
сіро-чорні життя
вогнем що розжарює ребра молодістю.
ми йдемо і за спинами гаснуть вогні
ми йдемо і звуки ночі усе щільніше зачиняють ширму
наче світ — це лише декорація нашої прогулянки.
я — твій маленький наркоман
зачинений у прокуреній камері черепа
і ми весело несемось сплутаними шляхами
жоден мешканець не зможе
зруйнувати радість місячній ході,
але що станеш робити
коли крок зупиниш серед тиші
й мій вогонь погасне
залишивши качелі
порожніми гойдатись?