У Кетлін старої печаль на чолі,
Солоне, надломлене плетиво слів;
Коли дикі гуси за море летять,
Вона кличе кожного з них на ім'я.
В кістках її січень оселю знайшов,
Кружляють птахи понад скелями знов -
І чорні, і білі, і вітер гуде,
Все кличе, все кличе - лиш Кетлін не йде.
Не ті вже роки - танцювати самій,
В негоду таку за поріг - і не мрій.
Ще жевріє вогнище в домі - підкинь
Поліно, хай часу минає нас плин;
Ще тепле у глеку стоїть молоко,
І кішка муркоче, а світ за вікном,
Мов дзига, згорнувся в потрійну спіраль;
Не плач,і не бійся - гостей зустрічай,
Бо сива твоя господиня пісні
Колись вкрала в жайворонка навесні,
І нині, коли посміхнеться вона
Покотиться з пагорбів в море луна
Мисливського рогу, іржання коней,
І псів голоси - хто там, Фінн або Мейв?
Пронизує серце легенда жива -
Як близько все те, що ти казкою звав!
Ворони, лебеді, срібло і золото,
Берег, від іншого світу відколотий,
Хвиля дев'ята - міф, остання межа.
Не для людей відчиняються пагорби:
Мілеві діти лишилися зайдами,
Трави й дольмени лише для чужих мовчать.
Хто слухає Кетлін - знайде, що шукав:
Відчинену браму й потрібні слова.
Як західний вітер вітрила напне -
За обрієм молодість наздоженеш.
Розплескались барви з неблизьких світів -
Рубін горобини й чужинці руді,
І кров в чистих ріках та чорній землі,
Що кожен, хто жив тут, без ліку пролив.
Зелені плащі, та зелена трава,
У лісі смарагдовім стежка крива.
Мчить олень прудкий - не згуби його слід,
Знайдеш серце лісу, де мудрість дзвенить:
Тече джерелом серед буйних ліщин,
І рибина скарбом у водах блищить;
Лиш спробуй спіймати - залишишся тут,
Де Добрі Сусіди танок свій ведуть,
Строкатий плетуть візерунок зі снів.
Ти встиг їх послухати - але вцілів;
Лиш сам став частиною світу цього,
Де вир кольорів, і де слово - вогонь,
Де грають всерйоз, а жартують з життям,
Де в юної Кетлін коса золота,
Ховається сміх, а не втома, в очах,
І струни травневим промінням звучать.
Глід розквітає від арфи голосу,
Стрічка зелена на гілці молиться:
Данаан-плем'я, не залишайте нас!
Глянь - а минуле з майбутнім сплетено:
Як гордий Улад забуде Сетанту?
... Кетлін пряде не багато, не мало - час.
Дякую вам дуже.
Поважні вчені і Гомера вигадкою вважали, а Шліман взяв та й знайшов Трою. То хто після цього дурний - той, хто зверхньо дивиться на давні легенди, чи той, хто шукає в них зерно правди?
Года горят огнем дотла,
Сжигается душа от холода.
Вороны кричат на оствах
Что остались с молоду.
Любовь, только теплая,
пеленает память как дитя.
Прикасается ладошка к жемчугам
Лампады зажигает вновь.
"лиш сам став частиною світу цього, де вир кольорів ... " - це непросто ... дуже гарно написано
Дякую вам дуже.
