Майже автобіографічне ( Людина - суцільна болячка )
І ці хворобливі істоти змогли пережити мамонтів, динозаврів, птеродактилів, рептилій, птерозаврів та інших велетенських чудовиськ з могутнім здоров"ям в еволюційному процесі розвитку нашої Землі? Чогось не віриться.
Це я про себе та собі подібних. Бо болячки вчепилися до мене як реп"яхи до собаки вже із самого народження. Не вміючи говорити та навіть ходити, я почав досконало хворіти. Свинку підсунув Господь, а пізніше вітрянку, кір, хвороби ЖКТ ( не плутати з ЖКГ, яке теж барахлить доречі ще й дотепер) і тд, по списку.
Куди Творець дивився, коли створював таке слабке тіло...Загадка природи, як і самого світу. Добре, що хоч дух міцний, інакше зовсім би стало кепсько.
Але то був лишень початок. Мовчу про зуби, які поки що починали тільки різатися і лоскотати, хоча певний дискомфорт відчувався. Пізніше все буде набагато серйозніше. Ниючий, місцями нестерпний біль, болісне виривання нервів та самих же зубів, недоспані ночі, поламані пломби, коронки, підпухлі ясна. Але це буде згодом. Звичайно, хто доживе до цих принад життя. Інші частини організму також мають замасковані захворювання. На все свій час.
На загал складається сумна картина. Я опинився в царстві болю, де головне завдання кожного - вижити будь - якою ціною... Хоча для чого ? Філософське питання, чи не так.
Звичайно дитячий садок я не відвідував. Замість нього були поневіряння по лікарях, чи навіть знахарях. Щось мені кололи, ставили компреси, промовляли різні заклинання. А у вільну від процедур хвилинку мене заколисували поважні няньки з поглядом як у Сфінкса, котрий все знає...Але тупо мовчить, немов тримаючи подумки дуже важливий секрет. Мабуть він досить простий. Скільки би тут не мучився, все одно треба помирати. От і вся філософія. Все ж таки мудрі були ці жіночки. Я їх по втомлених очах розумів.
І тоді під звуки скрипучої колиски у польоті метелика легко було медитувати про суєтність речей, навіть розслаблятися від пережитого чи пережованого. Й справді людина чимось схожа на якогось мотиля, що не маючи великого здоров"я наосліп спішить у вогонь самого життя. Шансів вижити - нуль. Проте є можливість затриматись у часі, доки живі крила - ілюзії та придумувати по ходу сенси тимчасового перебування.
Я навіть плакати перестав, змирившись зі своєю невдалою роллю. Лиш тихо собі під ніс бубнів якусь химерну мелодію на зразок : " Мамо що Ти наробила, навіщо мене породила...", або " Не просився я у світ обома руками..."
Така халепа, то ж треба, щоб вона відбулася саме зі мною.
Єдине, що було плюсом у цьому хаосі те, що я навчився ходити. І не просто ходити, а бігати. Мабуть тоді іже хотів утекти від самого себе, полетіти ген за обрій якимось яскравим фарбованим птахом над цією долиною Сліз...
Та зась. Замість перламутрових казкових хмар на горизонті замайоріла школа. Ой, лишенько ! Ще мені цього свіжого клопоту бракувало до повного щастя. Але діватися було нікуди і я покірно почав готуватися до так званої дороги " знань ".
Прощайте мої синьоокі фантазії. Може колись ще побачимось, якщо переживу ці соціальні " інститути ".
- Там тобі вправлять розум, - буркнув батько і сунув у руку портфель. А за іншу повів мене до " світлого майбутнього ". Я шкандибав, покірно схиливши голову та підтягаючи соплі.
І що не можна було навчитися писати, читати, рахувати вдома у комфортних умовах, а в перерві дивитися мультики ? Замість того вставати кожного ранку і стільки часу тратити на уроки та домашні завдання, суперечки (місцями бійки ) з однолітками, прискіпливі погляди вчителів, наче їм був винен купу грошей. Якийсь суцільний абсурд. Не так би повинні організовуватися найкращі роки життя..
Але то вже інша історія. Болячка виявилася живучою...Тьфу - тьфу.
Так, в житті є одна цілком певна річ: якщо ти вже народився - то точно помреш
А щодо школи... якщо серйозно - то це справді жах. Скільки ми часу там провели, а чого навчилися? Чого дійсно корисного і потрібного? Напихали голову різною інформацією (переважну більшість якої все одно благополучно забуваєш після іспиту), а жити навіть і не пробували вчити... (ну, принаймні, радянська-українська школа така була, бо бува й інакше)
Ну щодо контролю - згодна, а от щодо гуртожитку - посперечаюся. Совково-українська школа мене ніякому гуртожитку не навчила. Напхали голову купою непотрібної інформації і виштовхнули у життя, і крутись, як хочеш... Тим паче, маю із чим порівняти: наприклад, корейська школа дійсно робить усе можливе для адаптації дітей у соціумі і навчання їх основам гуртожитку...
