Шукаючи, ви не знайдете мене,
Бо цього не хочу я сама.
Залиште ви мене на самотині,
Залиште на годиноньку одну.
І не шукайте, не зовіть будь ласка,
Бо вийти мушу з схову я свого.
Про місце те, ніхто не має знати,
Бо там я знайшла сама себе.
Шукаючи, його ви не знайдете.
Лише серце сюди вас приведе.
Чи буде то радість, чи то смуток,
Знайдете тут ви спів пташок малих,
Шовкові трави і мого друга.
Великого і мудрого …
Я з ним говорю на висоті,
Разом проводжаю з ним сонце за хмари.
Потім прощаюся з ним,
З поляною, пташками.
І повертаюся з силами в життя місцеве,
І в свої турботи.
Коли ж знову прийде кінець,
І настрій кане в воду.
Я знову йду, подалі від усіх.
Шукаючи, ви не знайдете це місце.
Як я казала, вас серце приведе.
Зморене від праці, проблем і сварок щоденних.
Тож, якщо потягне вас у ліс, у поле чи на луг.
Ідіть, то серце з вами говорить.
Воно то й знає, де й у чому суть.
Знайдете ви і пташок і мого друга.
Мене ж там не буде.
Бо в справах життя, кануло 20 століття.
Всі за прогрес, научне обрання.
А я б залишилася в дитинстві вічно.
Ти привітайся і від мене з ними.
Скажи, що я не забуваю й нині.
Наші пісні, ми разом їх складали.
І вітер нам підспівував сюжет.
