Неначе ніжна бахрома рухома,
покров вечірній котиться невпинно,
стрімким польотом зграя легкоплинна
летить шукати берег невідомий.
Вслід одинока чайка без утоми
за зграєю в пориві вперто рине,
рвучи самотньо темряву пустинну, –
зникає зграя в мороці німому.
З’явилась ясна зірка вечорова,
забуту чайку в темряві шукає,
за нею йде як варта рятункова.
Історія життя мого збігає,
тому що я, як чайка та бідова,
як пташка, що її забула зграя.
Ricardo Miró
La última gaviota
Como una franja temblorosa, rota
del manto de la tarde, en raudo vuelo
se esfuma la bandada por el cielo
buscando, acaso, una ribera ignota.
Detrás, muy lejos, sigue una gaviota
que con creciente y pertinaz anhelo
va de la soledad rasgando el velo
por alcanzar la banda ya remota.
De la tarde surgió la casta estrella,
y halló siempre volando a la olvidada,
de la rauda patrulla tras la huella.
Historia de mi vida compendiada,
porque yo soy, cual la gaviota aquella,
ave dejada atrás por la bandada.