Гей, стогне ніч від вибухів у полі
І ненька стогне в дальній стороні:
Синок її землі рятує долю,
Бо Україна-ненька – у війні.
Матуся долю синову благає,
Щоби та милосердною була.
Краплинками малими час збігає.
Синочка ще їй доля берегла.
Та раптом… затремтіло чорне небо –
То «Град» вогнями падав навкруги.
Її синочку жити й жити треба –
Не пожаліли – вбили вороги.
Стогнала ніч… Роса сльозою впала
І запеклась на тілі юнім кров.
Синочок згас – матуся відчувала,
Але жива, жива її любов.
Душа її, немов згоріле поле,
Де ледве дишуть чорні полини.
У неї й України – спільна доля –
Дітей втрачати в полум’ї війни.
Ще стогне ніч, болять їй свіжі рани
І на землі, і в маминій душі,
Та ж проклинає Путіна-тирана
Й диктує закривавлені вірші.
18.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Ми аж плакали.Кілька днів тому наш район проводжав в останню путь двадцятирічного хлопця,який загинув там на сході.І що найстрашніше - у батька на очах.
Щемно, та чемно, землячко! 
