Прийшла баба із базару сумна й невесела.
Зять побачив і питає, а що це ви, мамо, такі сумні, наче у вас хтось гаманець з грошима поцупив?
- Та, слава Богу, не поцупив, бо й цупити було нічого. Хіба що порожній гаманець. Нічого такого й не купила, а сюди-туди, вже й грошей немає.
Зустріла я, Васю, свою давню подругу Леську, оту що коло млина за селом жила. Ми вже добрий десяток літ не бачилися… Вона такого понарозказувала: і що в них тепер новий комп’ютер, і що дочка її з якимсь новим ухажором безплатно по телефону говорить. Вайбер, чи Вебер, уже я забула.
Запитувала, чи є в нас комп’ютер, то могли б ми спілкуватися. Я кажу, що є, але спілкуватися не знаю, чи получиться, бо він у нас часто “зависає”, той комп’ютер. А яка, цікавиться Леська, у вас програма, може вона вже устаріла ?
В програмах, кажу, не дуже розбираюся, вроді би «ХаеР». Леська сміється і каже, а може «ІксПі». Та ні, говорю, все таки «хаер», бо коли зять сердиться, то так і кричить, що знов той хаер завис…
- Тоді, Галю, каже вона мені, давай по телефону будемо спілкуватися. Зараз такі можливості, стільки нових версій...
- Дочка Лесьці подарувала якийсь крутий телефон. Цілими днями говорять з цим Вайбером.
- Знаю я тих її «вайберів», - вмішався в розмову дід. У неї їх стільки було, як в собаки бліх. То Сашко, то Гарик якийсь, а тепер ще Вайбер. Хто він по національності, звідки взявся, Леська хоч знає?
- Не знаю, каже баба. Стидно було якось питати, бо Леська така вся якась кручена, як в молоді роки… Каже вона, що ми з тобою, Ваню, живемо з часом не в ногу…
- Мало її покійний батько кропивою шпарив по тих ногах, все бідкався, щоб скоріше видати Леську заміж. А пам’ятаєш, Галю, що було як Леську заміж видавали?
- А що було, тату, розкажіть? – втрутився в розмову зять.
- Ой було, синку! Жила Леська з батьками коло млина, що був колись за селом. Там ще текла річечка невеличка. Жінки приходили на річку прати білизну, бо вода в річці була така чиста, що видно було голку на дні. Ми пили воду жменями прямо з річки. Навіть не думали і не боялися, що хтось захворіє: тут і купалися, і прали білизну, і худоба в жару, як залізе в воду по самі ребра, то також хоче напитися прохолоднішої води.
- Щось ти, діду, заговорився, перервала розмову баба. Вася цього всього вже не пам’ятає, бо з’їла все меліорація. І річечки не стало, бо перерили всі луги тракторами, і млини порозвалювались…
- Ну так от - каже дід, коли видавали Леську заміж, то сміялися і плакали з радості всім селом. Жінки раділи і плакали, що не буде Леська їхнім чоловікам голову більше морочити, а чоловіча половина плакала, бо багатьом з них Леська голову таки закрутила. І на всі випадки в Леськи були всякі версії: то для Сашка, то для мене…
- О, діду, згадав як баба дівкою була!
- А чого вона суне носа не в своє діло, та Леська? - каже дід. То ми не в ногу живемо часом, то давай спілкуватися через двадцять літ… Звідки вона взяла, що ми живемо часом, і яке їй до цього діло? Ось скоро пенсії получимо, тиждень - два будемо жити…
- Та вгомонися ти, Ваню! Леська мала на увазі, що живемо ми не часом, а те, що не вміємо ми жити в ногу з теперішнім часом…
05.07.18
ID:
798251
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.07.2018 21:55:52
© дата внесення змiн: 09.07.2018 11:59:01
автор: Веселенька Дачниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
А як же по іншому, Лідочко! Тільки в ногу!!! 
