Забудь, що в нас колись було,
Не згадуй, це вже не вернеться,
І не тобі, пробач, уже давно
Схвильовано моє сердечко б’ється.
Я не люблю тебе й ніколи не любила,
Пробач, що протилежне я казала,
До тебе звикла, тільки як до друга
Про інше і не мрій, у планах я не мала.
Ти був розвагою черговою для мене,
Але раніше, це я не могла сказати,
Тебе жаліла я , хоча і не любила,
А ти вже звик любить, і все мені прощати.
Я звинувачую себе у тому,
Що я тебе в коханої забрала,
Хоча ти був моїм, та не до тебе,
Думками я і мріями літала.
До того – що йому я не потрібна,
До того – що мене вже не згадає,
До того – що поранив моє серце,
Та не кохав і більш не покохає.
Та мабуть, буде краще для всіх нас,
Якщо розійдемося ми з тобою.
Бо ти вернешся до коханої своєї,
А я сама, якось, сама собою.
Я буду довго мучитись, страждати,
Від тих гріхів, які я начинила.
За те, що щиро ти мене кохав,
А я тебе - ніколи не любила.
Гарно написали!
Дякую
