Багряне листя падає, кружляє,
І на землі його вже вітер все горта...
Немов він книгу Осені читає,
Цікаву повість, як усе наше життя...
Кожен листок - мов ціла сповідь дивна,
Про всі вже прожиті раніше ними дні...
Про почуття, і про любов наївну,
Про віру, про надію та про сни ясні…
Читає, перелистує все знову,
Не може вітер відірватись, пропустить,
Бодай одну, найменшу листя сповідь,
Запам`ятати хоче все, що їм болить...
Читає вітер далі - й уявляє
В своїх думках усі весняні, теплі дні,
Коли це листя зеленню буяло,
Коли так дзвінко їм співали солов`ї...
Коли вже далі - літні дні настали,
Коли, здавалося, нема їх щастю меж...
Читає вітер листя - далі й далі,
Потроху осягає їх думок безмеж…
Анатолій Розумний
20.10.2018
Гарно, Анатолію! Це ніби переплітається з моїм:
Мої літа, нібито листя,
з кущів й дерев вже опада...
Та ще мені життєву пісню
дарує осінь золота...
Життя - буття, скажу між нами,
бува й сльозами умива,
та переповнена плодами
підсумок осінь підбива...
Анатолій Розумний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! А я читав Ваш вірш. Мені сподобалось. Дякую!
"Багряне листя падає, кружляє,
Чудові рядки. 
