Я у кутку знайшов крихтину,
Що кинула людська рука,
Я народився дуже дивним
І світ жахаючи топтав
Моє потворне тіло.
Я гладжу крила і біжу,
Де спокій, сирість приймає,
Жахлива доля притискає
Мене до стін брудних і стелі.
Не винуватець я у тому,
Що Бог створив мене у ямі
І бив за вірність і оману,
І гриз за шмат сухого хліба.
За що мені ганебна доля?
Ні віри, правди ні любові,
А вічна колотнеча тіла,
Сльоза пекуча серце крає,
Я бігти далі вже не в змозі
І жити у помийних ямах.
