Кисіль вишнево-яблучний, млинці із медом,
На кухні пахне дровами, липою та барбарисом...
Й неначе зупинився час, тут завжди, як в дитинстві —
Бабуся наливає чай, дідусь вкриває теплим пледом.
І дві пари очей, оливково-блакитних,
Як дві зорі осяюють останні свої роки.
Тебе щипають уже за не дитячі щоки,
Даруючи й твоїм очам свої жевріючи вуглинки!
На дво́рі з вітром бореться могутній дідовий горіх,
А поруч з ним калина нахиляє до землі вогня́ні грона
Пройшовши через сотні міст і вулиць ти, нарешті, вдома
Ховаєш сльози, цілуєш батьківський поріг!
Ти знаєш тут кожен куточок, шпаринку, квіточку, стежку...
Тут виліковуються всі негаразди й хвороби,
Зникають всі заздрощі, столітні образи та злоби,
Тут має вартість тільки любов і бабусі мережка.
Я хочу знову блукати лісами малини,
Рахувати кружечки багряних "божих корівок",
Не бачити сірих будівель, світлофорів, бордюр і бруківок.
Хочу повернутись до дитячого раю, хоча б на хвилину...
