(Пам’яті загиблих в авіатрощі Boeing 737 Тегеран-Київ)
Так прикро, коли падають крилаті
Птахи, що вік літали в небесах,
Затих різдвяний щирий сміх у хаті,
Натомість, поселився розпач, страх.
Чому? Навіщо падали із неба,
Нещасні душі, не різдвяний сніг,
Кого винити у нещасті треба?
Страшне прокляття за який же гріх?
Дорослі й зовсім юні пасажири,
Життя своє лишили в вишині.
Спинилися серцебиття пунктири,
Вниз впали, наче зорі вогняні…
А вдома їх наївно дожидала,
Родина до святкового стола,
Та смерть із душ намисто нанизала,
І вкрила землю траурна зола.
Ще не забуті погляди, усмішки,
Хоч все змінила та проклята мить,
Відміряв Бог вам жити зовсім трішки,
Та пам'ять про вас вічно буде жить.
08.01.2020
