Згадуємо тоді, коли вже нема –
коли сльози вже просто вода,
а кадрів нових вже не знімеш –
з полиці стару плівку хіба візьмеш...
Ми не боги, але можемо все змінити –
хоча й живемо щоб втрачати, а не творити...
І принесуть тоді нам щастя зірки
від якого вже ніколи не захочемо втекти!
Стоп! Ахтунг! Зупинись – ти хто і де? –
Де всі? Всі хто рідний тобі – лиш серце гуде...
Телефон уже в руці та набирає номери,
що давно потрібні, але вже забуті були.
Із клітки втікай – все чуже й нерідне відкидай! –
До тих кого не вистачає біжи – більше не чекай,
щоб потім не довелось плівку мотати –
про незроблене й несказане жалкувати...
Ми не боги, але можемо все змінити –
хоча й живемо щоб втрачати, а не творити...
І принесуть тоді нам щастя зірки
від якого вже ніколи не захочемо втекти!
