ТЕЛЕФОН
(Із збірки "Подарунок милій донечці")
У призначений термін я знову, з раннього ранку, записалася в довжелезну чергу. Зайшла в кабінет начальника аж о 14 годині. Пройшла до столу, Шурочки не було і я сіла на її місце.
Начальник дивився на мене недоброзичливо, “весільний генерал”, ніби криве дзеркало, копіював його. Це було кумедно. Два зовсім різних обличчя з однаковим виразом.
- Не очікував побачити вас сьогодні. Ви прийшли зарано.
- Ні, я прийшла вчасно, - заперечила, відчуваючи, що знову мене хочуть банально “відфутболити”.
- Я вам призначав прийти пізніше! - різко кинув начальник.
- Ні. Ви мені призначили прийти після Різдва, у перший понеділок. Я навіть перепитала, якого числа буде Різдво.
- Що ви все ходите, та ходите?! - скипів раптом. - Ви знаєте, що телефон поставити не так просто?!
І тут в мені включилася якась дивна програма.
Я зрозуміла, що вся ця державна установа наскрізь просякла хабарництвом, і якщо навіть ти у всьому правий, але при цьому проста пересічна людина, то вони вже не можуть щось зробити для тебе просто так, просто по закону.
І я розізлилася:
- Хто-хто, а я все це добре знаю! І не тільки це! Я багато чого знаю, про що говорити не хочеться! Сподіваюся, що не доведеться! Говорити!
Начальник дивився важким ненависним поглядом, а “весільний генерал” злякано зиркав то на нього, то на мене.
- Я двадцять років жду своєї черги. А зараз, по закону, маю право на встановлення, - я замовкла, сповнена рішучості добиватися правди, хоча не знала, з чого буду починати, куди звертатися. Але точно знала, що не зупинюся.
Мабуть начальник відчув цей мій настрій, бо рішуче натиснув кнопку на тому ж, чи такому ж, пристрої, як у його попередника, і віддав команду комусь, може Шурочці: - Зараз до вас прийде ця громадянка! Випишіть їй документи на встановлення телефону!
І, звернувшись до мене, але при цьому дивлячись кудись крізь мене, пробурчав: - Зараз їдьте на вулицю Московську в абонентський відділ. Там вам все оформлять.
- Що оформлять?
- Випишуть рахунок, ви заплатите в касу сто карбованців.
- А ваш підпис потрібний? Я сьогодні повинна ще раз до вас прийти? - глянула на годинника, було пів на третю.
- Сьогодні не приходьте. Прийдете завтра, - ліниво процідив крізь зуби і почав набирати номер на телефоні, даючи мені привід зрозуміти, що розмову закінчено.
Я вийшла надвір.
Незважаючи на сірий, похмурий, незвично теплий зимовий день, мені здавалося, що мокрий асфальт сяє красивим сірим відблиском, що прозаїчна міська вулиця, по обидва боки якої виструнчилися одноманітні типові п'ятиповерхівки, напрочуд рівна і гарна, і що навіть сире, прохолодне і аж сизе від вихлопних газів повітря ароматне, і просто смачне!
За годину дісталася до абонентського відділу. Там незнайома жіночка виписала якийсь папірець і сухо роз'яснила, щоб підписав особисто начальник, і що не пізніше двох днів я повинна заплатити гроші в касу. Якщо, незалежно з якої причини, не встигну, то на третій день папірець вже втрачає строк дії, а я втрачаю своє право на встановлення телефону, його можуть передати будь-кому.
Я була виморена, голодна, наступав вечір, хотілося чим-скоріш дістатися додому. І я голосно промовила:
- Сьогодні, мабуть, не встигну. Все зроблю завтра.
- Завтра не зробите, бо начальник їде у відрядження на тиждень. Не гайте часу, швидше їдьте, може ще встигнете, бо скоро в нього закінчиться робочий день.
Ще через годину, захекана, підбігла до кабінету начальника, і побачила величезний натовп. Люди були знервовані, бо очевидно, що більшість з них сьогодні на прийом не потрапить. Коли попробувала пробитися до дверей, піднявся такий гвалт! Переді мною зімкнулася стіна із людських тіл, і ніхто не хотів мене не те, щоб пропустити в кабінет, навіть вислухати. Якийсь дідусь рішуче заступив дорогу з войовничим виглядом і люто хрипів: - Не пущу! Тут черга! Ич, яка нахабна! Не лізь, бо не пущу!
- Та я вже тут була сьогодні. Ось, треба тільки підписати.
- Всім тільки підписати! - загудів натовп. - Не пускайте її, хай стане в кінець черги!
- А хто зараз заходить? - тихо спитала я, переждавши гамір.
- Я заходжу, - виструнчився дідусь. - А за мною он та жіночка, а за нею...
- Я вас дуже прошу, - промовила ще тихіше, - візьміть ось цей папірець і віддайте начальнику на підпис. Я вас тут почекаю.
- Не хочу брати вашого папірця!
- Будь ласка, я вас дуже, дуже прошу, - у мене аж сльози на очах виступили
- Ну, гаразд, - на ходу вихопив у мене з рук папірця, бо якраз із кабінету вийшли, і він поспішав, щоб ніхто не прослизнув раніше.
Я відійшла, стала під стіну. Залишалося тільки чекати.
За хвилину двері відчинилися, виглянув “весільний генерал” і голосно назвав моє прізвище.
- Я тут, - швидко підійшла.
- Ось. Підписано. Візьміть.
Годинник показував 17-00. Швиденько побігла на пошту, ще півгодини вистояла у черзі і нарешті, заплатила в касу сто карбованців за встановлення телефону.
Слава Богу, встигла! Слава Богу, що не послухала начальника, і все зробила сьогодні. Бо через тиждень, поки він повернеться із відрядження, папірець уже був би нікому не потрібний!
Щаслива, тихою ходою прямувала додому.
Приємне відчуття, коли здійснюється мрія! Навіть з такими потугами, навіть через двадцять років!
Ось, що воно таке — дефіцит!
Зате таке щастя, коли вдалося чогось добитися!
Таке щастя...
Через тиждень у мене в квартирі на почесному місці стояв телефон. Невдовзі випадково зустрілася на роботі з Аркадієм.
- Як справи? Знову не повезло?
- Ні, на цей раз усе здійснилося. Спасибі, Аркадію!
- Як? І вам поставили? Бо в нашій квартирі телефон залишили новим хазяям. А номер у вас який?
Я назвала, бо запам'ятала зразу, і на все життя.
- Ні, це не наш номер. Значить, поставили інший.
- Сказали, що на блокіраторі з квартирою № 39.
- Ну що ж, поздоровляю, - усміхнувся Аркадій, - значить у них був ще один номер.
А в мені ця розмова пробудила цікавість і якісь містичні підозри. Захотілося “розкопати”, дістатися глибин істини. І як не дивно, допомогли мені в цьому всезнаючі засідателі лавочок.
Вони точно знали, що телефон новим мешканцям квартири Аркадія залишили, бо бабуся — учасниця війни!
А в нашому під'їзді у квартирі № 39 споконвіку був одинарний телефон! Тобто, і двадцять років тому номер на блокіраторі був вільний!
Був вільний, і чекав хабара!
Кінець
ID:
867812
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 13.03.2020 08:59:32
© дата внесення змiн: 13.03.2020 08:59:32
автор: Людмила Григорівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Натхнення , здоров'я. : 
