Три часа ночі, мертве безсоння.
Дощ тарабанить як хвилі!
Очі промокли, душу порвали.
Ми в цьому світі безсилі!.
Холод, тремтіння, голос захрипший.
Я перестала вже злитись.
Люди навчили їх забувати,
Навіть коли треба битись.
Грязні дороги, вічне болото.
Осінь в тумані загрузла.
Небо сіріє, губи до крові.
Я ніби свічка потухша.
Листя опало, голе багаття.
Я не навчилась кохати.
Хочу упасти, не прокидатись.
А ти тримаєш як грати!
Мертві нитки, павуки неведимки.
Склеїли очі ночами.
Тихо малюють, мені свою зірку.
В Осінь глухими ночами...
Тільки ворона, співає ту пісню!
Що написав в лабіринтах!
Доля приходить, коли не чекаєш.
Темрява в серці повисла...
І не зів'яне краса у троянди!
Тільки бутон розпустився!.
Руки росою засипали землю.
Корінь удосталь напився...
Ніжна рука, вся шипами покрилась.!
Біль і краса наче в штормі.!
Навіть диявол у очі дивився.
Очі смарагд неповторні...
В тобі горіла краса, мертво-вічна.
Писана тільки поетом.
П'яним вином ти залила до краю,
Душу що стала скелетом!
Бо не кохають, а хочуть напитись.
Тим що від яду, промокла.
Розчарувало життя твоє серце.
І отруїлась безодня...
🖤
V/M XIII (Солодка Отрута)