Стежина в сад, а в ньому вишні,
Тут віттям яблуні сплелись,
Я з ними виросла колись,
І з ними в осінь свою вийшла.
Ті ж самі в росах спориші,
Над ними небо дивиною,
Дощі змішалися з сльозою:
Тут сповідаюся в душі.
Сад розквітатиме весною,
Комусь та тільки не мені,
Мою у небо журавлі,
Весну понесли за собою,
Заплаче сумно листопад,
Де квітли яблуні та вишні,
Сюди я йду ще та- колишня,
Інша вертаюся назад.
Сльоза росою в спориші.
Впаде,- відіб"ється в ній небо,
Я повертатимусь до тебе,
Лікую тут свій біль душі.
Я в рай твій знову навесні,
Вертаюся ніби додому,
Злітає листопадом втома,
І жити хочеться мені.
Галина Грицина.