Попереду — фатальна мить двобою. У серці змій, звиваючись, повзе... Найбільша боротьба — з самим собою. Двигтить від нетерпіння Колізей. В завзятті лик за ликом надягати, як не мудруй — від себе не втечеш. Закутий в обладунки гладіатор, освятиш бій плювком через плече. Ця зустріч із собою — неминуча. До болю знаний вищур у люстрі — чи він тебе, чи ти його замучив? Чи він тебе, чи ти його зустрів? Довгенько він розкидував каміння, — тепер тобі збирати все навспак. Крізь власне, тричі вистраждане, вміння вигранюється з неука мастак. Ти — воїн, крешеш "вісімки" мачете в дорозі з небуття у небуття. Собори, синагоги і мечеті ростуть, палають, кришаться, двигтять. В борні себе давно пізнав до болю: звивається й сичить у серці змій. В передчутті фатального двобою, — з самим собою, — серце прагне змін. © Сашко Обрій. 20.12.20
ID: 900060 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 02.01.2021 19:35:40 © дата внесення змiн: 02.01.2021 19:35:54 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie