Стою я тихо біля мокрого вікна,
А надворі густенький дощ іде,
Немов прозоро-сіра водяна стіна
За шибкою спустилася з небес.
Дивлюся мовчки у розмиту далину…
Як огортає душу біль німа
Від смутку, що проник у серця глибину! –
Це розуміє лиш нічна пітьма…
Десь там, де за дощем нічна темніє даль,
Попереду щасливе жде життя,
По бездоріжжі понесеться геть печаль, –
Мені підказує передчуття.
Чекати щастя я готова безліч літ,
Не відректися б лиш від почуттів,
Що закарбовані мереживом в душі,
Й не змила б їх вода нічних дощів.
18.08.2014
