Пишу пісніі вам із того світу
У світ прийдешньої пори,
Спостерігаючи наскрізно
За дивним перебігом життєвої гри.
Не можу вдіяти нічого,
Застиг в безсиллі власному вбранні,
Та що ж це діється навколо?,
Мов збожеволіли усі.
Мов метушня яка зчинилась,
Поворушив мурашник хтось,
Комахи не знайдуть домівки,
Птахи летять, не знаючи, куди.
І придивляюсь, й розумію:
Забули, хто ми є у цім житті -
Ми лише гості чи пілігрими подорожні,
Спокутувать які прийшли гріхи.
А ви? Все сидите в чеканні власного кінця...
Обридло вже чекання ваше,
І ваша чаша вже гірка,
І цей лаштунок вже не ваший.
Затьмарило і затягнуло небеса
Від ваших остогидлих вчинків
Чи, може, досить вже, хто зна?
Відвертаюсь, закриваю очі.
Одчай... огорнув мене у сльози,
Молюся, не перестаючи
Благати в Господа прощення
За наші підлості і прикрощі душі.
Прости нам, Отче, як до цього Ти прощав не раз,
Як огортав покровом Ти небесним нас від горя,
І ми, вже перероджені тотчас,
Злетіти зможем, вдягненні у нові долі.
Але приспущені вітрила поки що,
І не знайти вітрів попутніх,
Дерева руки простягають догори
І розмовляють з небесами осторонь...
19.06.2014
