Знову багатотонні гудки на дроті,
Ти ж не винна у потрібному голоді.
Наш роман складено за законом Мерфі,
Почуття були вирощені на основі тактильної ферми.
Клімат несподівано опинився у нашій смузі мерзлий!
Все це пишу покроково у згорілій книжці "Хроніці"
Забиваю цвях у кришку труни,
Що взяти з такої пихатої особи?
Тому оголошую: мій паноптикум завершений!
Головний експонат - серце, хоча воно заземлене.
Дзвоню знову: твій голос чую на дроті,
І думка: я б убив тебе, хоч був би самотнім.
- Як справи?
- Я Тебе чекав.
- Ти ж знаєш: я для тебе померла.
- Але це все той же термінал?
- Так, ти людина без душі і тіла залишився врятований.
- Відчуваю, що без тебе так само озлоблений.
Твій голос розпався на перешкоди,
Твій образ розсипався на пікселі.
Знаходжу себе в нестримному голоді,
Знову думки про тебе структурність знищили.
Я зателефонував би знову і сказав: хочу фіалки по середах,
Ти б приносила їх до моєї могили без імені.
Правда, мабуть, і тут не бажаючи того зраджу.
Краще чекатиму твою душу біля нашої пристані.
Все змінює забарвлення - все ті ж картини Гойя,
Розклад інший, бачити ефект метелика у першій фазі.
Тільки, як і інших реальностях атакує параноя.
Несподіване явище - в кишені твої трусики, а ти сама в багажнику.
Бажав би стати у п'єсі любов'ю,
Але маю дотримуватись свого досвіду.
Пора б стати зіркою світла позбавленої,
Осічка ... все вже давно мною допито.
Я мертвий, світ зламаний, дофамінова ломка,
Знову за телефон, а там відповідає минуле.
Камера, світло, двигун, інверсивна зйомка…
Знову затираю за своє особисте ...похабно-бездумне.
