стоячи на опівнічному березі
еге-гей-ського (якщо вірити відлунню) моря
яке судомилося і пінилося раз у раз
ти риторично питала: чи паморочиться пеліканам
при погляді з висоти вниз?
а я водночас нетерпляче перебирав варіанти
де зберегти собі на пам’ять
хоч один темний уламок цієї ночі
яка кришитиметься небавом:
в нагрудній кишені
павучому царстві між шафою та стіною
дуплі трухлявого дуба
спідньому боці місяця
останній варіант одразу відпав через несерйозність
врешті зупинився на першому
відтоді ношу з собою замість світлини
припасувавши мов пазл
гострим кінцем до серця
13.08.20
