Сивий туман, ніби блузка легка, прозориться.
Довга дорога — розмотана чорна пряжа.
На перехрестях по вісім очей дозорами —
на КПП павутинних — усіх пов’яжуть.
Сонце спадає за плечі тобі, як обрії.
Стишують тон вітри, ніби входять у змову.
Ти — подорожня доріг не тобою обраних.
Ти — подорожня, а значить — до рани знову.
Голос в повітрі темнішає вже на видиху.
Голос, як ЛЕП, уривається так невчасно.
Бог на дорозі — і той заблукав сновидою,
кличе когось — та не чує й відлуння власне.
12.04.20
