Втомився вже, так в почуттях гойдатись,
З тісних обійм в пустий ігнор.
Набридло вже в сльозах ховатись,
Як промінь сонця серед штор.
Тебе лише на тиждень вистачає,
А далі знов незрозумілий стан,
І що робити я не намагаюсь,
Уникнути не в змозі болі й ран.
Поволі так викручуєш кохання,
І робиш це зовсім не навмання.
Чи так приваблюють мої страждання,
Що просто ллєш отруту у життя?
А я люблю. Не знаю як спинитись.
Завжди у мріях вдвох - лиш я і ти.
Та сил шукаю вже чи-то сміливість,
Залишити тебе і назавжди піти.
