ромашковий чай під лимонний пиріг, або - жертва матріархату посеред окупації брутальним патріархатом
Паб на куті перетину двох паралельностей
Останнє слово жіночого роду, й не дивно –
Я не відчуваю себе чоловіком, всі ці мужлани
З якими мені доводиться спілкуватися у кадастрі
Постійного говорять, що секс доступний як вода
Де вона? Якщо проституція досі нелегальна
Гадаю, це лиш нас очікує з суспільною свідомістю
Всі залежні від злиття, для чоловіків – це просто акт
Для жінок – щось сакральне, вплутуючи почуття
До такого примітивного заняття – вони все ускладнюють
Я потім дивуються як їх так змії обманюють і кидають
Вдихнув нікотинову дудку – зайшов до пабу
Ще одне побачення, - Щось будете замовляти?
Ромашковий чай, - Хвилинку.
Сиджу спиною до входу, не
Хочу бачити як вона заходить
Прийшла, не спізнившись ні на хвилинку
Пунктуальна, худенька й невисока
Біла сукня, чорна кофтина, мила шатенка
Сказала, - Привіт, - Вітаю, сідай
Помовчали, позиркали одне на одного
Вона розпочала, - Ти військовий?
Ні, мене відкинули. Чому запитуєш?
В тебе холодний погляд, лице сурове
Чому «відкинули»? – Відповідь інтимна
Вона насупилась, а я ще нікому не говорив
Про.. – Я знаю про що ти думаєш, ні
У мене там все в порядку, просто мозолина
Зніяковіння і відразу – ось, що я побачив
Хочу курити, а тут не можна серед дня
Коли це просто ресторан, немає чого тягнути
Ти незаймана? Вона очікувала цього запитання
Відповіла, - Ні.. Невже це важливо? - Так
Для мене – так. Я не хочу, щоб мій перший раз..
Був з чужою реалізацією мого бажання
Вона мені не вірить, ніхто не вірить, у те, що
У привабливого хлопця досі ще нікого не було
І не буде, дівчата знайдуть виправдання
Своїй пасивності у гендерних стереотипах
Мені немає чого вже поспішати
За ці десятки побачень я опанував холоднокровність -
Це страшна сила, зневага без зовнішніх проявів
Мати-одиначка нічого не навчить сина
Ідеалізації дівчиськ? Можливо
Уявлення ідеального партнера у котрих
Прямо-пропорційне кількістю актів з різними..
Від настирливого й «юморного»
До чутливого й розумного.. Мати
Вона в пеклі, я приходжу до неї кожної ночі
І регочу над її вихованням «хорошого хлопчика»
Котре стало чистою зневагою до жінок
Вона не зрозуміла в якому світі жила
Вона просто очікувала на піднесення їй плода
Цей соціальний спектакль пасивних яйцеклітин
Вимагає від мене брати на себе роль змія-спокусника
Мені тридцять, я чекав, що мене ще зведуть обставини
З кимсь, чекав на ініціативу від статистичного винятку
І де я зараз? Мушу доїдати, бо прийшов останнім
Які ви прокляті, і я з вами за таку волю
Мушу доїдати надкушені скибки буття
Заражені ментальною інфекцією скористання
Ви віддаєте найцінніше, що у вас є – невинність
Уродам, котрі хизуються зібраними ними наче колодою
Де всі ваші колишні? Ті ментальні виблядки
Хороші хлопці не роблять першого кроку
Всі дівчата – лагідні, хлопці – монструозні
Докажи свою чутливість, прокляті стереотипи
Давай-давай, невже тобі не достатньо
Моїх ініціатив у зирканні.. – Мені шкода..
Що? Я втратив контроль над очима, тепер
Вони просять позбавити від усього цього
Я й забув, поринув у ненависть, бо перед
Мною – чужа, піднявся.. На околиці - війна
Чомусь позатикалися усі феміністки
«Ми за права жінки на рівні з чоловіком!»
Напевно тільки зараз зрозумівши, що об'єктивація
Котра на них розповсюджується – є й привілеєм
Безпричинні прояви уваги, тільки за один факт
Твого існування, боги, це ж прекрасно!
Опустив голову - побачив пригніченість
Дістав соску, чому мені так їх усіх жаль
Пофігу, затягуюся, випустив убік
Лимонний пиріг, став манекеном
Принесли чай, не пройшло й хвилин п’ять
Мені шкода, «- Ні, тобі не шкода зовсім»
Вона усміхнулася, - А я знаю, що це за цитата
Це - «Light in the Cave»
Я знаю, що вона знає
Просто, у її профілі
Та пісня стоїть гімном
Йти, як завжди, не озираючись
Ти йдеш? Напишеш мені,
якщо суб’єкт реалізації твого бажання
Насправді не буде вартий витраченого на нього часу?
Присів, ось вона - обжерливість
Без наповнення шлунку, але з нудотою, - Завжди втікаєш?
Завжди знаходиш причину? Розкажи про думки і відтінки,
Які зібрав та все ще нікому не показав
Як зробив усіх нас навколо дурнями
Як тобі шкода, так шкода
Ні, тобі не шкода зовсім
В Індії люди діляться на касти. Це перш за все про життєві принципи. Якщо брахмани працюють над своєю чистотою, то недоторкані можуть злягатися не дуже ховаючись від перехожих. Як собачки. Наша культура не розділяє людей на касти, то ж щоб знайти когось свого рівня, доводиться перелопатити до біса планктону.
Щодо твору. Змогли вхопити глибину.
Побудова цікава. Зібрали цілісний образ з фрагментів, не випускаючи головну лінію. Плюс тут, що читача зачепить якась картинка обов"язково, і кожного своя.
Популярність не про якість. Популярність - про вміння продавати. Геніальність, що лежить на полиці, там і загине.
Я, щоб донести свою творчість до людей, викладаю твори в мережах, приймаю участь в конкурсах.
Технічно - цим потрібно займатися паралельно з творчістю і регулярно.
