Дарвін – це
Софіїн папуга.
Зо два роки
він їй за друга.
Пір’я в Дарвіна –
різнобарвне.
Очі з блиском
і дзьобик гарний.
Пташці дівчинка
корм охоче
дає. Й воду,
як пити хоче.
Миску ставить
з водою в ванній –
Дарвін миє в ній
хвіст старанно.
Клітку раз на день
відчиняє
дівча Дарвіну.
- Хай літає, -
мовить матері
щиро-мило.
- Бо на це
Й у папуги крила!
Птах у ванній
скаче, кружляє
й часом до кімнат
залітає –
на карнизі сидить,
на кріслі,
на столі, на дивані,
звісно,
Де Софія
відпочиває,
щось майструє
чи щось читає.
Він їй дзьобом
дмухне на вії.
Смуток має?
Крильми розвіє.
А як десь поїде
Софія,
Буде в думах носити
мрії
про таке: в дім прибуде
й знову,
з ним провадитиме
розмови.