Ранковий чай, солодкий, наче тиша,
терпкий-терпкий, як перший плід хурми.
Коли ще вітер хмари не колише
і янголи не ляскають крильми,
смакую ним під розсип зорепадів,
під тихохід невтомних дзиґарів,
шикуються планети у параді
й вітрила ждуть на подихи вітрів.
А, що мені до метушіння світу?
До аксіом чи теорем буття?
По вінця наливаю оксамиту
й куштую неповторний смак життя.
19.06.23р.
