1
мілітаризується серпневий сад
звисають гарматні ядра
смородини
набирає різкості вітерець
тренуючи аперкот
на листку всохлої груші —
коли торкає твою праву щоку
вже не підставляєш йому ліву
хробачки в червоточинах
прокладають напровсяк
запасні тунелі
аж яблука розгойдуються
маятником над землею
чорнішою за долоню садівника
що цілий день розміновував
смородинові кущі
мілітаризується серпневий сад —
по периметру вже обнесений
розтяжками винограду
2
ми лежали в траві
і наслухали тишу
дифузно просочувану
крізь зірочки які
вічність і ще одну ніч
по одній переходять
на темний бік ночі
стають чорними дірами
народжують згодом двійнят
на ймення зіниці
роздають їх
кожній тварі по парі
ми лежали в траві
і наслухали тишу
як та наслухала нас
і тільки рожевощокі яблука
в саду над нами
на ймення серця́
перестукувались на вітрі —
отак безоглядно
отак відверто
отак по-справжньому –
аж рябіло в усіх зіницях
і тут і там
3
на садовій тропі
плями тіней від навислого листя
між якими просочуються плями світла —
неначе леопардова шкіра землі
на якій метелики грають в класи
пурхаючи лиш по осонні
темна постать йде крадькома
а сад зіщулюється над ним
як зіщулюється світло
щоб втрапити в замкову шпарину
як маліє море
до солоної краплі в оці дельфіна
викинутого на берег
за мить все зникає
мов галюцинація виспраглої землі
над якою сонце спопеляє в повітрі
останній сивий уламок
заблудлої в небі кульбабки
2021
