вже світло наче дайвер в тьму пірнає
і все що так страшило і вело
відмичкою шкребе замок до раю
біліє аж від заздрощів вино
із ягід темних із тієї ночі
в якій горить горить уже печаль
мов нафта димом чорним — не зурочить
як перетне дорогу невбачай
стеблиння трав несе зелений шрам
від перших перемелених асфальтів
і клен стоїть на вахті чи на варті
аж лопає від гордості кора
вже зорі тут пролуплені — ку-ку
серйозні і великі наче діти
що кліпають очиськами до світу
і крутять світ мов іграшку ламку
а ти як та трава стоїш торочиш
про те чого немає і що є
серцебиття ламає груди ночі
а ти не віриш досі що твоє
24.04.22