Зоя Бідило: Є ще й тягар вини за те, що безрукі, безногі, скалічені повертаються з війни, а вбиті мають знайомі імена і адреси. Бо знайомі імена і адреси мають ті, які хотіли сюди Путіна, а я не знайшла для них переконливих слів.
Зоя Бідило: Не кажіть, що це страшна антиутопія, це наша дійсність. Доводилося розмовляти з антимайданівським беркутом. Веселий, сипле дотепами про особливості своєї роботи, його від м\'яса не нудило і не знудить. Добре оплачувана робота, успішна кар\'єра, урядові нагороди, люба донечка і дружина - господарочка. Він грає за правилами, які встановило суспільство. В нього й зараз все гаразд, хоча вже не беркут. Він не один з них, а один з нас. Смертельний сплячий вірус.
16.05.2024 - 12:21
Писалось це дуже давно - в 2010 році. Тоді це виглядало як антиутопія. Ця антиутопія стала дійсністю, реальністю. На цьому сайті я це просто не хотів публікувати. Деякий час я думав, що все таки світ зміниться і це стане неможливим. Але це таки стало реальністю. І коли ми це все здолаємо - невідомо. А відносно образу - якби я написав все однозначно і прямолінійно - це була б не література. Літературний твір має бути літературним, викликати думки, дискусії. Навіть коли написано на таку тему.......
Зоя Бідило: Казка-міф настільки реалістична, наскільки казкова. У завжди мудрого народу правителі завжди дурачки.
13.05.2024 - 08:50
Це давно було написано - в 2014 році. В бліндажі на фронті. Текст виявився пророчим. Мені зараз ніхто не вірить, що це було написано в 2014 році. Просто я не виставляв на цьому сайті - текст здавався занадто примітивним.... Дякую за відгук!
Зоя Бідило: Люблю недомовленість у Ваших віршах. Жаль, мало пишете.
Про ЩО цей дощ?
16.05.2024 - 22:21
Дякую.
Знаєте, пишу останнім часом незвичайно багато, я б сказав — забагато.
Половину — бракую, покалічену половину — не доходять руки опублікувати.
Руки зараз ні до чого не йдуть.
Дякую
Зоя Бідило: Вивірені мільйонами років еволюції інстинкти - мінімальна програма виживання. А ось програмована словами поведінка перетворилася на чуму, здатну згубити не тільки окрему людину, а й людство. Імітація почуттів, імітація думок, імітація особистості, імітація життя - все це приходить через слово.
Зоя Бідило: Є у Маріо Варгаса Льйоси оповідання про кохання чоловіка до сліпої дівчини. Її малою мати залишила в колисці у дворі і хижий птах виклював дитині очі. Дорослий чоловік закохався у вже дорослу сліпу дівчину. Він її викрав, таємно поселив у своєму домі і був щасливий дбати про неї, бути з нею.
Дивні дороги вибирає людське щастя. Часом здається, що воно не потребує підтримки ззовні. Щасливо кохають сліпих, хромих, горбатих і внутрішнє світло кохання зігріває і осяває душу.
Не варто відмовляти від кохання, іншого може й не бути, а від цього зреченого кохання залишиться туга на все життя.
За формою чудовий вірш. Закладений в нього сенс не поділяю.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Це давно було написано - в 2014 році. В бліндажі на фронті. Текст виявився пророчим. Мені зараз ніхто не вірить, що це було написано в 2014 році. Просто я не виставляв на цьому сайті - текст здавався занадто примітивним.... 
