Темніло. Морок на правах повноправного господаря швидко поширювався околицями Полтавщини. Химери дедалі більше завойовували простір ніби з гоголівських повістей. Метаморфози враз ставали очевидними. Привиди блукали ватагами серед полів чи то лишень опудала стирчали, відганяючи птахів від тутешньої живності калатанням старих іржавих відер, придротованих до них ? Якісь підозрілі шуми, схожі на людську мову, додавали таємничості й інтриги цьому дійству. Дивні вогники спалахували і знову гасли у пітьмі. Тільки зорі вдалині відсторонено сяяли, ні про що не здогадуючись. А ще одна з кремлівської вежі хотіла домінувати над усіма, включно з небесними.
Місцевий колгосп "Більшовик" жив своїм звичним життям. Його назва вказувала на те, що більшість тутешніх працівників - трударів часто - густо брала від нього сільськогосподарську продукцію, так би мовити, задарма. Також її за солідний могорич щедро роздавали й стороннім. Звісно, підпільно. Як от цього разу :
- Принесли ? - сторож даного підприємства Ярослав з цікавістю подивився на прибульців.
- Та не переживай діду. Усе є, як і домовлялися... - гості витягли кусень копченого сала, цигарки, оковиту і ще якийсь харч із торби.
- "Рідка" валюта...Та який я дідо, мені ще й 50 нема...- спробував заперечити задоволений охоронець.
- Ага, а виглядаєш мов кобзар подорожній, щоправда, без бандури.
- Замість бандури маю рушницю.
- Ну-ну, не лякай нас так сильно.
- Та не переживайте, вона не стріляє. То лишень для виду, аби утихомирити когось чужого в разі чого. Та й таке. У нас на днях перевірка з області приїжджає.
- "Ревізор" ?
- Отож, тому багато не дам. Тільки моркву й буряк по мішку. Бо як прийдуть сюди до мене, як почнуть перевіряти !
Еге, гаразд. І на тому спасибі. Однаково скажуть на зібраннях, що всі плани виконали, а п'ятирічку навіть перевиконали. Ха --ха --ха !
Один вдалий вислів зняв усю напругу спілкування.
- Я напевно скоро полишу цю роботу...
- Ти що, Славку, з дуба впав ? Таке "хлібне" місце полишати ! Людина лежить, а зарплата "капає" плюс "чайові" регулярні.
- Тихіше - тихіше. Мені треба сина від армії викупити. А то не маленька сума грошей. Поїду на "довгі рублі" - БАМ будувати.
- Та хай йде служити. Ще здоров'я собі в тому Сибіру втратиш.
- А повальна дідівщина ? Афганістан ще той клятий додався...- неспокій відчувався в кожному слові чоловіка.
- Та служать якось інші, не жаліються.
- І повертаються додому з викривленою психікою. Маю сусіда такого. Забрали до армії невідомо куди...Відслужив 2 роки, а тепер пиячить по селі ще й збитки може зробити.
Хай ліпше я відбатрачу сезон - другий, але дитина буде у добрі... Він має нахил до малювання. Казав, що картини буде колись продавати й мені теж допоможе принагідно.
- Діти-діти, куди вас подіти...Твоя справа...- зітхнули товариші...- та здоров'я в аптеці не купиш, коли його втратиш.
- Знаю - знаю хлопці і без вас. Такі обставини тепер у мене.
Компанія ще довго розмовляла про недосконале буття і врешті взявши з собою два міхи городини попрощалася чемно зі сторожем, котрий смачно затягнувся модними цигарками з фільтром "Орбіта" після урочистої ситної трапези. Думки й справді вирвалися десь за обрій, там де немає земних клопотів. Густий дим заповнював його робоче приміщення. "Рідка валюта" додала трохи оптимізму. У неї були лідерські позиції в країні, де інші валюти взагалі не водилися. Хай живе дух омани ! Згори в позолочених рамках дивився строгий чорнобровий генсек, мало не закашлявшись... Мабуть, докоряв за трату державного майна. А хто тоді не брав ? А що робилося "наверху" ? Таких важко було знайти. Всього ж було вдосталь (окрім дефіциту в магазинах й чергах за меблями та автівками). Мало б усім стати ще й лишитися на наступні покоління.
Уже почало світати. Горобці ніби дзвоники сповіщали про день майбутній. Моторошні нічні видіння поволі зникали. Микола Гоголь точно був би задоволений, що спіймав неординарні силуети у цьому вирі. Та до справжнього світанку ще треба ген-ген чекати - зо пару дуже важких темних літ.
"І район у долоні заплеще,
І довго-довго
Ввижатимуться Вам ферми, покриті Вашими матами
Та сини, які марсами марять усе ще."
Микола Холодний
Уся їхня так звана економіка спочатку запрацювала від кривавого продажу зерна закордон у пекельних 30 - тих минулого століття, внаслідок чого загинули мільйони українців. А потім ще йшла до певного часу стагнація завдяки високим цінам на нафту. Крах неефективного господарювання був очевидним - на тотальному людському горі не збудуєш нормальний суспільний лад.
