ЗНОВ ПО КОЛУ…
Повільно тане мерехтливий вечір,
М’якою ковдрою встеляє небосхил,
І в’ються в небесах хмарин куделі,
Звучить луною шепіт ночі негучний.
Стежинами, де ходить срібний місяць,
У повних смутку смолянистих небесах,
Як неприкаяний, мандрує вітер,
Запам’ятовуючи наші почуття.
Світанку чути шелест, наче танець,
Повіки ще напівприкриті після сну,
Гладінь небес світліє, і рум’янець
Зірок віддалених фарбує висоту.
Повільно тане мерехтливий вечір,
І пам’ять знов по колу йде без перешкод.
Лягає смутку відчуття на плечі,
Старанно полірує кожен епізод...
25.05.2017
