У домі під зеленим дахом
Із флюгером у формі лютні
Жив на вікні рудий папуга,
Який пророкував майбутнє.
Проміння струни крізь віконце
Бриніли співом незабутнім.
Та він сяв яскравіш за сонце,
Папуга, що казав майбутнє.
І перехожий зупинявся
З цікавості. Не може бути!
Аж птах до нього придивлявся -
Папуга, що казав майбутнє.
Великі крила розкривались -
Жовтогаряче пір’я. Й чути,
Як дивне слово вимовлялось
В папуги, що казав майбутнє.
І перехожий посміхався:
Тепер він знав, що щастю бути.
Бо зроду він не помилявся,
Папуга, що казав майбутнє…
Вже покосився дах трухлявий,
Пустує дім, у пил закутий.
А очі знов і знов шукають
Папугу, що казав майбутнє.
Та іноді, як потопаю
У відчаї, мов у отруті,
Я згадую пророцтво щастя
Папуги, що казав майбутнє.
Побільше б таких папуг.
