Що відчуває пес,коли везуть в мішку?
Він думає це гра, чи виховання,
Там темно, душно, думка чи помру…
Трохи скавчить, а далі лиш мовчання.
Багажник, мов залізний тарантас,
Ще чутно музику в салоні що лунає.
Господар-друг, ногою тисне газ,
Подалі від домівки від’їжджає.
І от зупинка…запах тютюну,
Мішок відкрили, витрусили з нього.
Скотився пес у купу бур’яну,
Ще пів батона кинули сухого.
Машина круто дала по газам,
Поволі в темряві вона зникала.
А в пса лилися сльози по щокам,
Він біг за нею, доки сил не стало.
Мабуть це гра, яку ще він не зна,
Господар його нюх перевіряє.
І невідома сила повела,
Туди, де хтось його іще чекає.
І навіть зорі вказують йому,
Той шлях таємний, що веде додому.
А місяць повний розігнав пітьму
І пес знесилений відчув страшенну втому.
Хвіст в реп’яхах і спрага до води,
Від мишія вісьтюк потрапив в око.
Дійшов додому він через два дні,
Чомусь не віриться, що обійшлись жорстоко.
Скавчить всім серцем і під хвіртку загляда,
Він так чека на радість і обійми.
Та чи зрадіє той, хто в вікна вигляда,
Чи знов мішок і степ… широкий…вільний.
6.02.24р. Олександр Степан.
ID:
1005188
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.02.2024 10:14:20
© дата внесення змiн: 07.02.2024 10:14:20
автор: Степан Олександр
Вкажіть причину вашої скарги
|
