. ДНІПРО У ЛІТНЮ НІЧ
(За повістю «Страшна помста» М. Гоголя
в перекладі Івана Сенченка)
У теплу літню ніч Дніпро – одне із див,
Коли все засинає: і людина,
І звір, і птах, – а величаво Бог один
І небо й землю озирає пильно.
Поважно Бог стрясає царствений фелон,
Від ризи сиплються зірки і світять,
Палахкотять над світом і усі гуртом
Відображаються в Дніпровій тіні.
У лоні темному тримає всіх Дніпро,
І жодна не втече, хіба що згасне.
І ліс у зграях спочиваючих ворон,
І древні гори, що вже руйнувались,
Хоча б своєю тінню довгою прикрить
Дніпрові води намагались – марно!
Нічого не змогло б ріку цю притінить, –
Синіє і розливом ходить плавним.
Як серед ночі, так і серед сяйва дня,
Удалину Дніпро за стільки видний,
За скільки бачити красу цю можу я, –
Сіяє стрічка й промениться дивно.
В холодні ночі горнеться до берегів,
Несе свої блакитні води чисті,
Як полиски дамаських лез стальних клинків,
Спалахує й виблискує сріблисто.
Спокійна й уповільнена в Дніпрі вода,
Заснула наче і не ворухнеться,
Дніпро – ріка чудова, навіть і в той час!
Подібної у світі не знайдеться!
Як в небі сині хмари горами підуть, –
До кореня хитається ліс темний,
Дуби тріщать, і громовиці страшно б’ють,
Освічуючи світ, – Дніпро скажений!
Об берег б'ються хвилі й котяться важкі;
Між хвилями на березі чорніють
Пні обгорілі й камені тверді гірські, –
Старий Дніпро їх миє й шаленіє.
Вдаряючись об гори, водяні вали
Пливуть назад зі стогоном і блиском,
Ридають і тужливо схлипують вони,
Неначе мати за єдиним сином.
03. 05. 2019