Вершини кладуть на коліна,
Я радо поклонюся тій горі.
Мої гори, мої гороньки Карпати,
Давно зайняли вібмісце у душі.
Бавлять очі зеленими фарбами,
Полонин, лісів, вершин.
Милую серце їхніми скарбами,
Карбую в пам'ять красу гірських картин.
Вода з їх серця мов свята,
З долоней вип'ю всю до граму.
Дякую, що можу цілувати ті вуста,
Ковтаючи цілющого бальзаму.
Вівці як ангели під небом,
Дзвониками мою душу тереблять.
Молочний серпанок накрив їх пледом,
Від злих очей і від проклять.
Гори взяли моє серце у полон,
Як бачу, закриваю очі і лечу...
І неважливо реальність це чи сон,
Від їх краси і млію і тремчу.
