Мій край - моє село РОсошани.
Тут роботящий люд у пошані,
На перехресті давніх доріг,
зайняло місцину -косогір.
Мале спочатку, та згодом росло
І вже не в одну вулицю село.
козаків немало було тут
Ще і досі Козаки живуть.
Існуї село майже п,ять століть
і перенесло роки лихоліть
терпіло від турків навали,
річку Червоною назвали.
Та відродилося потім село,
розбудуватись заможньо змогло.
зразком вважалось у районі
а де вже та слава сьогодні?
Жили і у нас орденоносці
селом провели Інтернет і газ,
не прагнула молодь у місто,
танцювали у клубі "твіста".
На храм села з,Їжджалися гості,
Гулялись весілля - теж не прості.
заповнявся садочок дітьми.
Так,і щасливими були ми.
І тримається село донині
(Ох, як ті сумні реформи винні!)
Зустрічі лиш на похоронах:
"Вчора бачила...От життя..Ах!"
На цвинтарі спочиває рідня,
І У селі прожили день до дня.
я продовжую їхню справу.
Поки є час.Й кличу на каву.
Жаль, що більшість друзів юності розкидала доля по світі, а багато знайомих і рідних уже спочивають на кладовищі.
