Євангелія від св. Матвія, 9. «9. А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: «Іди за Мною!» Той устав, і пішов услід за Ним. І сталося, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: «Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?» А Він це почув та й сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчиться, що то є: «Милости хочу, а не жертви». Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння».
Євангелія від св. Луки, 9. «23. А до всіх Він промовив: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?..»
– Релігія за самою своєю суттю є бунтом. Це не є певною угодою, не є приналежністю до певної організації, суспільства, церкви, оскільки будь-яка приналежність є наслідком якогось страху, – а релігія є свободою. Існує страх залишитися одному. Людині хотілося б належати нації, церкві, суспільству, оскільки, коли ви належите натовпу, ви забуваєте про свою самотність. Самотність не зникає, але ви забуваєте про неї. Ви обманюєте себе, ви обволікаєте себе сновидіннями, створюючи видимість, що ви не один. Ви все одно залишаєтеся самотнім, а ваші сновидіння подібні до сп'яніння.
Релігія не є сп'янінням. Вона не несе вас до несвідомості – вона дає вам усвідомленість. А усвідомленість є бунтом. Коли ви починаєте усвідомлювати, ви не можете належати жодному суспільству, жодній нації, жодній церкві, оскільки коли ви починаєте усвідомлювати, ви починаєте розуміти сувору красу самотності. Ви починаєте розпізнавати музику, яка безперервно звучить у вашій душі... але ви досі ніколи не дозволяли собі залишатися одному, щоб чути її, щоб увійти в гармонію з нею, щоб бути наодинці з нею – ви боялися її. А усвідомленість знищує страх.
Релігія не є підкорення догмам, тому що будь-яке підкорення є механічним. Ви робите певні речі, тому що від вас очікують, що ви їх робитимете. Ви робите їх, тому що ви повинні жити з людьми і повинні дотримуватися їх правил. Ви робите їх, тому що ви обумовлені, запрограмовані на це. Ви ходите до церкви, ви відвідуєте храм, ви молитеся, виконуєте певні ритуали, – але все це для вас порожнє. Доки в цьому не буде вашого серця, доки в цьому не буде всього вашого єства, – все це буде мертвим і механічним. Ви можете виконувати все точно так, як наказано чи написано, без жодної помилки, ваші дії можуть бути верхом досконалості, – але всі вони будуть для вас мертвими.
Кажуть, що президент Кеннеді повинен був підписувати своїми автографами так багато листів та фотографій, що для нього було винайдено деякий невеликий механізм. Машина могла розписуватися за нього, і підпис був такий досконалий, що жоден експерт не міг сказати, чи є підпис механічним чи справжнім – їх не міг відрізнити навіть сам президент Кеннеді. Малкольм Маггерідж пише, що коли Кеннеді був убитий, цю машину забули вимкнути, тому вона продовжувала працювати. Президент продовжував ставити свої автографи, навіть будучи мертвим. Механізм є механізм.
Коли ви стали християнином, який систематично відвідує християнську церкву, – саме тоді ви й стали механізмом. Ви поводитеся так, як ніби ви дійсно любите Христа, але варто завжди пам'ятати про «як ніби». Ви стали буддистом – ви весь час поводитеся так, як ніби ви слідуєте Будді, але не потрібно забувати про оте «як ніби». Ваш підпис у вашому християнстві чи буддизмі може бути верхом досконалості – але він походить від мертвого механізму.
Релігія не є якоюсь угодою , якоюсь відповідністю. Відповідність встановлюється між індивідуумом і минулим, – релігія є щось таке, що встановлюється між індивідуумом і сьогоденням, – а поезія є щось таке, що встановлюється між індивідуумом і майбутнім. Відповідність означає згоду з людьми, яких більше немає, які мертві – згода з Мойсеєм, з Махавірою. Сьогодні згода з Ісусом є мертвою річчю; ви погоджуєтесь з минулим. Якщо ви живете у сьогоденні – то все зовсім по-іншому. Це революціонізує вас, це дає вам друге народження.
Угода встановлюється між індивідуумом та суспільством. Релігія – це деякі взаємини, що встановлюються між індивідуумом та самим існуванням. Суспільство – це наше творіння: Бог створив Адама – це не людство; Бог створив Єву – це не людство. Бог творить одні тільки індивідуальності, а людство – це наша фантазія.
Але фантазія може заволодіти вами – тоді ви можете забути про реальне та причепитися до фантазії. Існує багато людей, які бажають любити все людство, але не можуть полюбити жодної іншої людської істоти, дехто навіть себе не може полюбити. Де ж те людство, і як ви збираєтесь любити його? Ви можете тільки даремно розводити руками.
Людства немає ніде. Кожного разу, коли ви шукатимете людство, ви стикатиметеся з реальними конкретними людськими істотами. Людство є абстракцією, просто словом. У ньому немає жодної реальності – це мильна бульбашка, і більше нічого. Зіткнутися ви можете лише з реальною людською істотою, і вона не буде представником вашого уявного людства, оскільки вона не відповідатиме тим критеріям, якими ви наділили все людство. Любити реальну людську істоту дуже важко, але любити людство дуже легко. Це майже те саме, що не любити нікого. Любити людство еквівалентно тому, щоб нікого не любити. Тоді немає жодних проблем, немає жодних труднощів – ви можете любити все людство скільки завгодно і без жодних проблем.
Релігія є щось таке, що трапляється між вами та конкретним існуванням. Вона не має жодного відношення до фантазій. З іншого боку, релігія не є ніякою традицією. Традиції належать часу – релігія належить вічності. Для того, щоб увійти в релігію, ви повинні увійти у вічне прямо зараз, а не дві чи три тисячі років тому. Релігія не має жодної історії. Щодо цього Захід повинен дечому навчитися у Сходу.
Люди на Сході ніколи не турбувалися про історію. Причина... причина проста. Вся історія – це щось про час; в історію записується те, що трапляється у часі. Історія – це книга про мертвих. Люди Сходу ніколи не турбувалися про історію, тому що їх релігія належить не минулому, а вічності: ви не можете записати її як певну подію, що вже закінчилася, – це вічний процес. Ви можете записувати тільки найбільш суттєві факти її, деякі суттєві істини, пов'язані з нею, але не всі хвилі, які становлять ріку часу.
Ось чому, якщо ви увійдете в храм джайнів і подивитеся на статуї двадцяти чотирьох тиртханкар, ви будете збентежені: хто з них є хто? Вони всі так схожі один на одного! Ви не зможете побачити в цьому жодного сенсу – чому всі ці двадцять чотири тиртханкари джайнів такі схожі один на одного, відверті копії один одного? Вони не можуть бути схожими – вони жили в різні століття, це були різні індивідуальності, – але людей Сходу не турбують події, що відбуваються в часі.
«Тіло» є подією в часі. Відмінності в тілах становлять історію минулого, але внутрішня сутність людини, яка перебуває у вічності, є однією і тією ж самою і в мені, і в вас, і в кожному. Форма різна, але внутрішній центр той самий. Ці двадцять чотири тиртханкари у джайнських храмах говорять щось про внутрішню сутність людини. Саме тому вони зображені у вигляді однакових скульптур. Подивіться як зображують Будду. Він зовсім схожий на Махавіру – між ними немає жодних відмінностей. Вони не є фактами – вони є істиною. А істина завжди одна!
Релігія не має справ із фактами – вона має справу з істиною. З книг можна дізнатися тільки про факти, а дізнатися про істину – ніколи. Якщо ви занадто захоплюєтеся фактами, то ваші очі затуманюються і ви стаєте не в змозі розпізнати істину. Остерігайтеся фактів – вони ведуть вас хибним шляхом! Виціджуйте, сепаруйте з них істину. Завжди намагайтеся знайти істину; не треба надто турбуватися про факти. Факти не мають великого значення.
Те, що змінюється – є фактом; а те, що завжди залишається незмінним, – є істиною. Ваше тіло є фактом: колись ви були дитиною, тепер ви молода людина чи вже похилого віку; колись ви були народжені, колись ви помрете – тіло змінюється. Але Ви, той, хто проживає в цьому тілі, той, хто зробив це тіло своїм тимчасовим житлом, той «Ви» є вічним, – і це є істиною. Це не має форми, не має жодних якостей. Це є безсмертним; це є вічним.
Релігія не є традицією, чимось таким, що її можна запозичити. Тому Ви повинні будете самі йти на ризик – Ви повинні заробити її для себе. Задля цього Ви повинні поставити на кін своє життя – це єдиний наявний шлях для здобуття релігії. Ви не можете отримати релігію дешево. Якщо Ви хочете отримати релігію задешево – ви завжди отримаєте фальшивку, обгортку без цукерки.
Релігія не є втіхою. Навпаки, це виклик: Бог викликає людину, Бог не дає людині спокою, Бог постійно кричить: «Поверніться до Мене! Зведіть мене на престол!» Він не залишає вас у спокої; Він весь час стукає у ваші двері; Він весь час викликає бурю у вашій істоті, у вашій душі; Він весь час збуджує вас. Він не дозволяє вам заспокоїтися на чомусь меншому. Поки ви не досягнете граничного – вам не дадуть спокою. Релігія є виклик, це велика буря. Вона подібна до смерті – це зовсім не втіха.
Втіхою є так звані релігії, організовані релігії. Вони втішають вас, вони приховують від усіх, і навіть від вас, ваші рани, ваші травми. Вони не збуджують вас, вони не кличуть вас, не волають до вас, – вони тільки роблять вигляд всього того, щоб вас заспокоїти, щоб ви не бунтували. Вони не вимагають від вас відваги, не вимагають бути сміливими, вони не тягнуть вас у небезпечне життя. У них все навпаки – вони подібні до змащувальних матеріалів. Вони не шукають, на вичищають зубів на шестернях механізму вашого світосприйняття, не намагаються знайти для всіх ваших пазлів відповідні їм місця, – вони тільки додають солідолу в місце тертя, вони тільки обрізають, каструють всі ваші індивідуальні пагони, аби ви змогли влізти в уже готову форму, яка перевірена вже на багатьох мільйонах.
Коли ви живете в суспільстві з великою кількістю людей, то для того, щоб у вас було менше конфліктів, вам потрібен навколо вас певний мастильний матеріал. Ви можете легше рухатися, ваш рух менш утруднений, ви менше третеся об своїх сусідів. У вас не виникає жодних конфліктів – вас весь час оточує солідол.
Ви ходите до церкви для отримання цього солідолу. Це вам допомагає, це допомагає вам жити у суспільстві; це певна формальність. Якщо ви виконуєте її – ви стаєте шанованим, респектабельним. Це все одно, що стати членом клубу бізнесменів «Ротарі» – це респектабельно, це неабияк допомагає у бізнесі. Ви стаєте членом церкви – і це також допомагає. Ви стаєте причетним до якоїсь релігії – і це також допомагає. Люди навкруги думають, що ви є релігійними і ставляться до вас вже не так, як до тих, про кого вони так не думають.
Коли люди думають, що ви релігійні, – ви легше можете дурити їх. Коли ви носите на собі одяг релігійності – ви маєте при собі потенційну зброю. Ваша релігія дає вам зброю – втіху та респектабельність. Це фактично політика, дипломатія – частина вашої боротьби за виживання, частина ваших амбіцій, частина всієї політики вашого его. Це політика сили.
Все це необхідно пам'ятати, якщо ви намагаєтеся зрозуміти Ісуса.
Релігія також не є мораллю. Мораль – це теж лише правила гри. Той, хто бажає грати в ігри суспільства, повинен дотримуватися правил саме цього суспільства – так само, як при грі в карти ви повинні дотримуватися деяких правил конкретної гри. Це не означає, що в них є певна завершеність, це не означає, що вони йдуть від Бога. Ви придумали гру, ви придумали правила, – і ви дотримуєтеся цих правил. Якщо ви хочете грати – ви повинні дотримуватися правил, але це всього-на-всього гра.
У моралі немає нічого завершеного, нічого абсолютного. Саме тому кожне суспільство має власну мораль, кожна культура має власну мораль. Одна річ може бути моральною в Індії та аморальною в Америці; інша річ може бути моральною в Америці та аморальною в Індії. Якби мораль була щось із реального – то таких відмінностей не могло би бути, як немає відмінностей між, скажімо, законами фізики в Індії чи Америці.
В Індії розлучення чоловіка та жінки вважається аморальним. На це дуже погано дивляться. Якщо ти вже одружився – то ти маєш жити зі своїм партнером. Але якщо в Америці ви живете із жінкою, яку не любите, – це вважається аморальним. Якщо ви її не любите – з цією жінкою спати аморально. Тільки кохання, тільки глибоке кохання дозволяє вам спати з жінкою. В іншому випадку залиште її. Не обманюйте її; не витрачайте даремно її життя.
Мораль є грою – вона змінюється. Вона змінюється від суспільства до суспільства, від сторіччя до сторіччя, від одного періоду часу до іншого. Вона повністю залежить від обставин, у ній немає нічого остаточного, граничного.
Але релігія є чимось граничним. Їй немає діла ні до Америки, ні до Індії. Вона стосується нової свідомості всередині індивідуума. Це схід сонця в індивідуумі, це нова сутність людини, що виникає і розростається в індивідуумі. Завдяки їй ви маєте новий зір, нові очі. Ви можете дивитися на старі проблеми – але вони зникають. Це не означає, що вони вирішуються, – вони просто зникають, вони розчиняються, розсмоктуються, вони перестають бути проблемами. За наявності нових очей їх може й не бути зовсім. Ви просто набуваєте нового бачення, нового виміру свого життя.
Про все це треба пам'ятати, тому що, коли до вас приходить справжній, а не вигаданий Ісус, або людина, подібна до справжнього Ісуса, – все це породжує проблеми.
«Показуйте людині безперервно багато верблюжих кісток, – каже арабське прислів'я, – і вона не зможе впізнати живого верблюда, коли зустріне його». Це і відбувається, коли Ісус з’являється у вашому світі. Ви бачили так багато фальшивих священнослужителів, ви бачили так багато блазнів-проповідників, ви бачили так багато вчених, які нічого не знають, але створюють навколо своїх знань надто багато галасу, що коли приходить справжній Ісус, – то ви просто не можете його розпізнати. Коли б не з'явилися Ісус чи Будда – їх практично не можна розпізнати. Для більшості людей це майже неможлива справа. Тільки дуже небагато людей, які мають деякі потенційні здібності, або є певною мірою усвідомлюючими, можуть отримати деяке уявлення про них.
Розпізнати Ісуса – це велике досягнення, тому що це означає, що ви маєте певний рівень свідомості, на якому ви можете спілкуватися з Ісусом. Ви маєте деякі якості, які дозволяють мати зв'язок з Ісусом: ви вже на шляху до того, щоб самому стати Ісусом. Ви можете розпізнати те, що вже укладено всередині вас – відкритість, цвітіння. Це може бути лише брунька, бутон, але ви вже можете трохи розпізнати їх – ваші очі вже не повністю заплющені.
Є священнослужителі, які грають ролю. Їх релігія є їхньою професією. Це окраїна їхнього життя, але не саме їх життя. Вони вдома наодинці зовсім не такі, як на людях. Для Ісуса релігія є всім життям – для рабинів, для священнослужителів вона є тільки окраїною. На цій окраїні можуть бути вчені мужі, які можуть весь час говорити ні про що, – і вони можуть говорити так багато, вони можуть так багато патякати, що ви ніколи не розпізнаєте того факту, що вони по суті своїй – порожні.
Коли до вас приходить Ісус – ви вже дуже багато знаєте про нього. Ви читали книги, ви слухали лекції вчених, ви слухали проповіді священиків. Ви надто наповнені ідеями, і коли приходить Ісус або йому подібна людина, ви просто не можете впізнати його. Перед вами жива людина – але ви надто наповнені мертвими кістками. Розпізнати Ісуса для вас означає викинути все те, що ви вже про нього знаєте.
Ісус був убитий не поганими людьми, він був убитий не злочинцями – він був убитий дуже респектабельними рабинами. Його вбили люди релігії. Релігійну людину вбили люди від релігії. Нерелігійні люди ніколи не становлять небезпеки для релігії, тому що вони один одного не цікавлять. Для релігії становлять небезпеку релігійні люди, тому що на карту поставлена вся так звана релігія. Якщо Ісус правий – то всі рабини не праві. Якщо Ісус правий – то всі традиції не праві. Якщо Ісус правий – то вся церква не є правою.
Усі виступають проти Ісуса. Ісус завжди один, зовсім один. Дуже важко по-справжньому зрозуміти його самотність. Все, що ви знаєте про самотність, стосується самотності фізичної. Іноді нікого немає вдома – вдома темно і ви один. Електрика також відключена, так що ви не можете увімкнути світло, не можете увімкнути комп’ютер або телевізор. Ви раптово почуваєтеся самотнім. Але це почуття фізичної самотності – ви не знаєте того, що відчуває Ісус.
Він самотній духовно, він серед чужих, де так важко знайти друга, який зміг би впізнати, прийняти його. Він увесь час шукає друга у всіх і в кожному, кого він зустрічає на своєму шляху, проникаючи, пильно вдивляючись у його очі. Ніхто не впізнає його, ніхто не розуміє його. Точніше – люди неправильно розуміють його. Вони готові стрибнути і впасти в неправильне розуміння – але ніхто з них не готовий зрозуміти його правильно.
Коли йому зустрічаються люди від релігії, люди від так званої релігії, – вони всі проти нього. Вони хотіли б негайно вбити його, щоб уникнути небезпеки, щоб їхня безпека знову була у їхніх надійних руках.
Пам’ятайте: Ісус був убитий людьми, які вважалися дуже гарними, дуже релігійними! Це було тоді – але й зараз все точно так само. Зайдіть у будь-який храм, наповнений віруючими, так званими гарними людьми, – і скажіть їм щось із того, що казав у тодішніх храмах Ісус! Храми не змінилися, вони залишились тими самими, а ви просто процитуйте Ісуса – і вас вигонять геть, а можливо ще й поб’ють.
Одного разу один чоловік розмовляв із Муллою Насреддіном. Чоловік запитав: «Чому ти такий скупий і жадібний стосовно своєї дружини?»
Мулла сказав: «Ти, напевно, чув щось не про мене, а про когось іншого, тому що, наскільки я знаю себе, я зазвичай є дуже щедрою людиною».
Чоловік розсердився, тому що кожного разу, коли ви кидаєте виклик думці когось іншого, той сердиться. Він розсердився і сказав: «Перестань захищати себе. Усьому місту відомо, що ти надто скупий, коли потрібно витратитися на свою дружину. Навіть гроші на щоденні витрати вона має випрошувати у тебе, як жебрачка. Перестань захищати себе. Це всім відомо, про це всі кажуть!»
Насреддін сказав: «Добре, якщо ти так сердишся, я не захищатиму себе. Але можна я скажу одну річ, тільки одну річ?»
Чоловік голосно сказав: «Чим ти ще можеш себе виправдати?»
Насреддін відповів: «Тим, що я не одружений».
Тоді той чоловік сказав: «Це не має жодного значення – одружений ти чи ні, це лише питання часу. Зачекай, рано чи пізно ти одружишся, і тоді я буду правий! Я все одно говорю правду. Це лише питання часу. Ти тільки зачекай – моя думка не може бути неправильною!»
Люди чіпляються за свою думку. Для їхніх думок немає жодних підстав – але вони все одно за них чіпляються. Якщо думка побудована на правильній підставі, за неї не потрібно чіплятися, бо вона істинна сама по собі. Коли ж вона не має основи, то необхідна ваша прихильність до неї – і тоді саме ваша прихильність до якоїсь думки стає її основою. Пам'ятайте: якщо ви знаєте, що щось є істиною, ви ніколи не будете гніватися, якщо хтось суперечитиме вам. Це може бути подив, усміх, щось інше, – але не гнів. Ви гніваєтеся рівно настільки, наскільки те, що ви знаєте, не є істиною. Ваш гнів показує, що ви маєте лише думку, а не істину.
Люди були дуже налаштовані проти Ісуса, тому що він руйнував всю їхню струнку систему поглядів. Вони думали, що їхні будинки побудовані на камінні, але лише його присутність показувала їм, що вони побудовані на піску, що вони вже руйнуються. Вони накинулися на нього, вбили його. Він був убитий не політичними силами – його було вбито псевдорелігійними силами, священнослужителями.
У тому, що сьогодні у світі справжня релігія зникає, винна не наука – ні. У цьому винні не атеїсти – ні. У цьому винні не раціоналісти – ні. У цьому винні псевдорелігії. У світі існує стільки псевдорелігій, і всі вони настільки фальшиві, що лише фальшиві люди можуть цікавитися псевдорелігією. Люди, які хоча б на йоту відчувають реальність, будуть проти будь-якої псевдорелігії, вони бунтуватимуть.
Люди реальності завжди були бунтівниками, тому що реальність завжди бажає утвердити своє існування, воліє висловити свою волю, прагне стати на своє місце. Реальні люди не є рабами. Пам'ятайте про це, коли ми говоритимемо далі, – реальні люди ніколи не раби.
«А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: «Іди за Мною!» Той устав, і пішов услід за Ним»
Все це здається трохи нереальним. Світ у дечому надто змінився. Це більше схоже на спектакль, аніж на реальне життя. Ісус ішов і побачив людину, яка сиділа в місці збору мита, працює там, – клерка або когось подібного, – він просто глянув на нього і сказав: «Йди за Мною». І той устав і пішов за ним. Це схоже на спектакль, а не на дійсність, тому що дійсність, яку ми знаємо сьогодні, зовсім інша. Світ змінився, людський розум змінився.
Від того часу і до нашого впродовж багатьох століть людський розум вчили сумніватися. До Ісуса протягом багатьох століть людський розум жив на довірі, жив у простоті серця. Очі людей були чисті. Цей Матвій, звичайна людина, глянув, мабуть, в очі Ісуса, побачив шлях, яким той проходив, відчув присутність, яку той приніс із собою, відчув його проникаючий у серце погляд. Це торкнулося чогось найглибшого в ньому – і він кинув усе і пішов туди, у найглибше.
Нині таке рідко трапляється. Ви можете знати багатьох людей, але дуже рідко побачите таку відкриту людину, щоб усе, що ви їй кажете, одразу досягало б її серця. Найчастіше люди захищаються, незалежно від того, що їм говорять. Їм щось кажеш – а вони вже думають, як захиститися, незалежно від того, що саме їм кажуть. Ще вони весь час кажуть одне, а роблять зовсім інше: вони кажуть, що хотіли б розслабитися, що хотіли б стати всесприйнятливими, а їхні тіла демонструють щось інше. Їхні думки – одне; їхня реальність – щось зовсім протилежне.
За часів Ісуса люди були простішими – їхніх батьків, дідів та прадідів упродовж століть ще не обдурювали так цинічно, як це ставалося потім. Вони могли лише глянути на нього, і коли він сказав: «Ідіть за мною», вони могли просто встати і піти за ним. Тоді це було природно. Коли писалися Євангелії, ті люди, які писали їх, не усвідомлювали, що ці події колись здаватимуться фантазіями. Це було так природно в ті дні, що автори Євангелій не могли й уявити, що колись усе це виглядатиме фальшивим, нереальним.
Доба лицарства закінчилася десь між четвертим і шостим століттями нашої ери, коли у війні на території сучасної Європи одна зі сторін застосувала проти важко озброєних ворожих лицарів, що були на так само захищених залізом конях, легку піхоту зі звичайних селян – по три-п’ять лучників на кожного лицаря! А до того вважалося, що проти лицаря може виступити тільки лицар! Після того випадку всім селянам почали відрубувати вказівного і середнього пальця, щоб вони не могли стріляти з лука і протистояти лицарям. Ось звідки на Заході з’явився середній палець, піднятий догори – селяни демонстрували ворогу, що вони ще можуть стріляти з лука.
А тоді… До Будди прийшов король Прасанджит. Він був другом батька Будди – обоє були королями, – і коли він почув, що син його друга відмовився від світу, він був дуже стурбований. Коли Будда прийшов у його столичне місто, він подався відвідати його і переконати його. Він сказав Будді: «Що ти зробив? Якщо ти нещасливий зі своїм батьком – приходь жити до мого палацу. Одружуйся з моєю дочкою – у мене тільки одна дочка, – і моє королівство буде твоїм. Але не ходи як жебрак – це образливо. Ти єдиний син свого батька – що ти робиш? Обидва царства будуть твоїми. Приходь у мій дім».
Будда поглянув у вічі Прасанджита і сказав: «Дозволь мені поставити лише одне запитання. Чи ти щасливий зі своїм королівством? Скажи тільки: так чи ні. Якщо ти скажеш «так» – я піду за тобою. Але якщо ти скажеш ні – ти маєш піти за мною».
Прасанджит упав до ніг Будди і сказав: «Ні! Я скажу ні – я не щасливий, і я зрікаюся світу: посвяти мене. Я залишаю все це». Ось безпосередність того часу, якої вже немає зараз, – вона зовсім іншої якості.
Потрібна неабияка відвага, щоб так сказати, бо як тільки ти скажеш це, станеться глибоке самозречення. Якщо ви усвідомлюєте той факт, що те життя, яким ви живете, є марним, безплідним, недоречним, – то ви вже рушили іншим шляхом.
Спробуйте. Відкиньте сумніви, бо коли ви сумніваєтеся, ви є руйнівною силою. Сумніви є руйнівною силою; довіра є творчою силою. Сумнів убиває, сумнів – це отрута. Довіра дає вам життя, життя багате, нескінченне, тому що коли ви довіряєте – ви розслабляєтеся.
За довіри немає жодного страху, за довіри немає необхідності в захисті, за довіри немає жодної боротьби. Ви перебуваєте у стані всесприйняття, ви течете разом із річкою. Ви навіть не пливете – річка просто несе вас до океану. Вона вже прямує до океану. Якщо ви б'єтеся із течією ріки життя – то це марно: борючись, ви руйнуєте свою енергію, яка могла бути витрачена зовсім по-іншому. Через безперервні битви ви стаєте розчарованими, через битви губляться ті можливості, завдяки яким ви могли б танцювати, завдяки яким ви могли б святкувати. Одна і та ж енергія може стати боротьбою, але й може стати святом самозречення.
«І сталося, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями»
Це також треба зрозуміти. Це дуже тонкий момент – коли людина, подібна до Ісуса, з'являється на землі, грішники розпізнають її раніше, ніж так звані праведники, тому що грішникам нема чого втрачати, крім своїх гріхів. Уми грішників не сповнені релігійними думками; вони не наповнені теологіями та священними писаннями. Грішники відчувають, що їхні життя проходять даремно, марно, грішники більше всіх мають пристрасний потяг до того, щоб покаятися і повернутися.
Але так звані респектабельні люди – попечителі храмів і церков, мери, політики, різні лідери, пандити, вчені – мають багато чого, що можна втратити, і у них немає пристрасного бажання до справжнього буття, немає сильного бажання трансформувати себе – немає жодних подібних бажань . Вони безрадісні та мертві. Грішники є більш живими, ніж ваші так звані праведники; грішники є більш відважними, ніж ваші так звані святі. Для того, щоб підійти ближче, щоб підійти геть близько до Ісуса, – потрібна відвага.
Чи помічали ви, що так звані праведники не є істинно релігійними, але є людьми, які бояться? Бояться пекла, бояться Божого покарання... або є жадібними – за всяку ціну бажають досягти небес, нагороди та благословення Божого. Але вони не є істинно релігійними. Коли ви істинно релігійні, ви не турбуєтеся про пекло і рай, ви не турбуєтеся ні про що. У цей самий справдішній момент, кожного моменту ви так глибоко на небесах, – то навіщо турбуватися про небеса, які будуть після смерті?
Грішники є відважнішими, вони ризикують. «… зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями»
«Як побачили ж те фарисеї…», – шановані люди, праведники, – «… то сказали до учнів Його: «Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?»
Вони завжди думають про такі дурні речі: з ким ви їсте, з ким ви сидите. Вони не дивляться безпосередньо на Ісуса – вони більше цікавляться тим, із ким він сидить. Він сидить із грішниками – ось у чому зараз їхня проблема, проблема праведників! Сам Ісус не створює жодної брижі, жодної зморшки в їхніх єствах, але грішники є причиною їхнього занепокоєння. Як вони могли прийти і сісти з цим Учителем? І як він їх міг прийняти?
Грішники тут і зараз. Засуджені, затавровані люди, котрим праведники винайшли пекло, сидять тут і зараз. Ваші так звані праведники не дозволяють грішникам перебувати так близько до себе – ніколи. Їм зовсім не подобається бути в їхній компанії. Чому? Чому ваші праведники так бояться грішників?
Тому, що вони бояться свого власного внутрішнього страху, бояться, що якщо вони перебуватимуть разом із грішниками, то можливішим є те, що грішники трансформують їх, ніж те, що грішники будуть трансформовані праведниками. Праведники бояться. Вони бояться грішника всередині себе. Ось звідки страх перед зовнішнім грішником. Пам'ятайте, що все, що ви кажете, завжди врешті-решт стосується вас, а не когось іншого. Якщо ви боїтеся відвідувати місця, в яких збираються п'яниці, то це просто показує, що у вас є деякий потяг до алкоголю і що ви боїтеся стати алкоголіком. Інакше звідки цей страх? Ви могли б бути спокійними поряд із п’яницями. Ніхто не може зіпсувати вас, окрім вас самих.
«Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його…» Це також слід зазначити: вони не сказали це йому самому. І вони ніколи не скажуть це такому, як Ісус. Вони скажуть це учням – бо навіть сказати щось Ісусу небезпечно. Людина може відповісти щось таке, що загіпнотизує вас, а це для них ризиковано – так зверніться до учнів. Такі ніби могутні у своєму світі люди – і стають безсилими. Вони тримають у своїх руках усі ключові пости у світі, у їхніх руках вся влада, – але вони абсолютно безсилі проти того, кого вони називають жебраком. Вони навіть не готові прийти і зустрітися віч-на-віч з Ісусом.
«Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?» Наче грішники – не люди. Начебто вони самі не грішники. Чи є хоч хтось серед нас, хто міг би сказати: «Я не грішник?» Жити в цьому світі – значить так чи інакше бути у гріху. Ніхто не може проголошувати протилежне.
Коли все людство потопає у гріху – як ви можете бути поза цим? Ви є частиною цього світу. Якщо десь трапляється гріх, я і ви є частиною його, бо я і ви – частина людства. Я разом із вами створюємо клімат – можливо, дуже малу частину його, але теж створюємо клімат. Сталася Сирія: і я, і ви всі також частина цього. Тотальне бомбардування міст, тисячі загиблих разом із дітьми, сотні втоплених біженців, – що ми з вами робили в той час? Чи ми плакали так, як плачемо зараз, коли бомбардують наших дітей? І я, і всі ви – грішники. Тепер кожне розумне єство всередині себе повинно розуміти: «Як я можу думати про себе, що я поза цим? Що б не робила будь-яка людська істота, і де б то не було, – вона є частиною мене і я є частиною її. Ми є частинами один одного».
Істинний праведник завжди поводиться смиренно, бо знає, що він теж грішник. Тільки лжеправедник відчуває гордість і думає, що він вищий від усіх. Ніхто не вищий від усіх. І Бог теж є частиною вашого гріха. І Він знає про це, бо Він у вас. Він б'ється у вашому серці, Він дихає у вас, і якщо ви чините гріх, Він є співучасником цього гріха. Тільки так звані праведники – фальшиві, нереальні люди – можуть думати інакше і з якоїсь однісінької причини пишатися собою.
«А Він це почув та й сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі!» Він просто сказав: «Лікаря потребують хворі. Я лікар, тому хворі люди приходять до мене». І це має бути критерієм: як навколо справжнього лікаря збираються хворі – так навколо справжнього праведника збиратимуться грішники. Це має бути критерієм. Якщо ви бачите праведника, а довкола нього тільки шановані, респектабельні люди, – то це зовсім не праведник. Такий лікар є ошуканцем, тому що щоразу, коли у світі з’являється великий лікар, до нього повинні кидатися хворі люди, а не шановані та респектабельні, які називають себе здоровими. Хворі повинні товпитися навколо нього, тому що в ньому є велика потреба. Вони хочуть бути здоровими і зціленими, а лікар – ось він, перед ними.
«Лікаря не потребують здорові, а слабі!» Але зворотне неправильно, запам'ятайте це. Грішник потребує праведника, але якщо ви думаєте, що ви не потребуєте праведника, то це не означає, що ви не грішник. Хвора людина шукає лікаря, здоровій людині немає потреби шукати лікаря, але якщо ви не шукаєте лікаря, то не обманюйте самого себе, що ви здорові. Пам'ятайте, що протилежне неправильне, – якщо ви не шукаєте лікаря, то це не означає, що ви здорові. Ось чому далі Ісус каже: «Ідіть же, і навчиться, що то є: «Милости хочу, а не жертви»».
Це одне з найбільш важливих висловлювань із тих, що взагалі були сказані Ісусом. У цьому його секрет: милості хочу, а не жертви. Махавіра був не таким милосердним, Мухаммед був не таким милосердним, навіть співчутливий Будда був не таким милосердним, як Ісус. Всі вони говорили, що ви повинні будете пожертвувати, що ви всі повинні змінити свій спосіб життя і що ви будете розплачуватися за свої минулі карми.
Ісус каже: милості хочу. Це його ключовий секрет. Що він має на увазі, коли каже: милості хочу? Він має на увазі, що вам майже неможливо анулювати всі погані карми, які ви накопичили, тому видалити їх всі – дуже грандіозна справа. І в цьому житті, і протягом мільйонів життів ви робили якісь вчинки, і все, що ви робили, було неправильним, мало бути неправильним, тому що ви були несвідомі, ви не знали, як треба робити правильно. Як ви можете зробити щось хороше у несвідомому стані? Ви робили мільйони справ, але всі вони були неправильними.
Це основне одкровення Ісуса – що людина не несе жодної відповідальності, доки вона не є пильною, усвідомлюючою. Це аналогічно тому, якби дитина здійснила щось гріховне. Жоден суд не покарає дитину, бо буде сказано, що дитина не знала, що робить, що вона не усвідомлювала це. Вона не мала жодного наміру вчинити так, це просто сталося. Вона не несе жодної відповідальності, ви не можете карати її за такі дії.
Ісус каже: «Я прийшов. Я пропоную вам милість». Це не означає, що саме Ісус прощає вас. Так думати було би помилкою. Християни вважали, що оскільки Ісус є єдиним народженим Божим сином і він милосердний, то немає потреби щось робити самому – просто помолитися йому, сповідатись у гріхах, а він, милосердний, простить вас.
Ісус, насправді, є лише приводом, поштовхом. Він каже наступне: якщо ви почнете пильнувати, якщо ви почнете усвідомлювати, що у всьому, що ви робили досі, ви були несвідомими, то саме це усвідомлення, що ви були несвідомими, саме це розуміння прощає вас, стає прощенням. Це не означає, що сам Ісус щось робить для вашого прощення – потрібне ваше усвідомлення.
Це подібно до того, як Вчитель обіцяє вам, що якщо ви здастеся йому, то він трансформує вас. Тут немає жодної обіцянки, і він не збирається що-небудь робити фізично. Ви просто зрікаєтеся самого себе і все – і трансформація трапляється. Але для вас буде важко відмовитися від самого себе, якщо не буде нікого, заради кого це потрібно буде зробити, нікого, кому потрібно буде здатися, якщо не буде приводу, поштовху. Потрібен хтось, кому можна було б здатися. Цей хтось є просто приводом для самозречення, самовіддачі, для здачі.
Коли Вчитель каже: «Я обіцяю, що трансформую вас», він не збирається робити щось, бо ніхто, крім вас самих, не зможе трансформувати вас. Але якщо ви відмовитеся від самого себе, то саме це зусилля... Коли ви відмовляєтеся від самого себе, его капітулює і відбувається трансформація, – тому що єдиним бар'єром є его. Ви не змінюєтеся саме через своє его; саме через его ваше серце несе на собі важкий камінь і не б'ється належним чином. Але якщо цей камінь видалити…
Ви вже давно стали таким прихильником цього каменю свого его, що кажете: «Поки я не знайду хоч щось, хоч якісь золоті сліди, я не зречуся цього каменю».
Ви так віддані своєму каменю его, що думаєте, що поки ви не знайдете які-небудь золоті сліди, поки ви не знайдете Бога, ви не відмовлятиметеся від цього каменю, тому що він дуже цінний. Тому Вчитель і каже: «Добре, нехай поштовхом для вас будуть мої золоті сліди – ось вони». Тільки через вашу дурість Вчитель змушений відігравати роль Бога. Тому він і говорить: «Добре, нехай я буду Богом. Але, будь ласка, відмовтеся від свого каменю его, щоб ваше серце могло правильно битися – і ви почнете відчувати, кохати, бути».
Коли Ісус каже: «Я милосердний», він говорить те саме. Він каже: «Я тут, щоб простити вас. Просто відмовтеся від себе. Приходьте до мене, ідіть за мною, я милості хочу, а не жертви. Бо я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння». Це невимовно чудово. Щоразу, коли трапляється Ісус, Будда чи Крішна, це те, заради чого вони приходять.
«Бо Я не прийшов кликати праведних…» Насамперед, вони ніколи не чують цього поклику. Праведники – мертві люди; вони глухі, вони сповнені своїми власними шумами. І вони такі впевнені у своїх чеснотах. Вони не мають під собою ґрунту, але у своїх віруваннях, у своїй уяві вони думають, що стоять на міцній основі. У них немає фундаменту – їх велична будівля подібна до карткового будиночка: легкий вітерець – і будиночка немає. Але вони вірять у свою будівлю, яка існує тільки в їхній уяві.
По-перше: вони не чутимуть цього поклику. По-друге: якщо ви занадто наполягатимете, то вони на вас сердитимуться. По-третє: якщо ви будете таким же упертим, як був Ісус, вони уб'ють вас. І по-четверте: коли ви будете мертві, вони поклонятимуться вам. Отак усе і відбувається.
«Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння». Фактично є так, що усвідомити, що ви грішник, – вже є трансформацією. У той момент, коли ви зрозуміли, що ви грішник, – ви вже розкаялися. І немає жодного іншого шляху до покаяння.
Подивіться на це таким чином. Вночі ви міцно спите та бачите сон. Якщо ви знаєте, якщо ви розумієте, що то сон, – що це означає? Це означає, що ви більше не спите, сон зараз скінчиться і ви прокинетесь. Якщо ви починаєте усвідомлювати, що ви бачите сон, – ви вже у свідомості. Якщо ви почали усвідомлювати, що ви спите і бачите сон, то ви більше не спите – спання скінчено. Сон уже залишив вас.
Для того, щоб залишатися грішником, людина повинна весь час думати, що вона не грішник, що вона доброчесна людина. Щоб приховати гріх, людина має бути впевненою, що вона праведник, а не грішник. Іноді люди, які називають себе праведниками, вважають, що навіть якщо вони й згрішать іноді, то це лише захистить їхню чесноту, захистить їхню праведність.
Людина, яка думає, що він грішник, уже здалася, вже зреклася самого себе. Вона розуміє: «Я грішник, і я не роблю нічого, крім гріха. Це не означає, що я праведник і вчиняю гріх лише іноді. Швидше, навпаки, – я сам грішник, а раз так – то вже не важливо, що саме я роблю. Це не питання вчинків – це продовження несвідомості. Я грішник, і роблю я щось правильне чи неправильне – не має жодного значення. Іноді я не роблю нічого поганого, але я все одно грішник».
Бути грішником – це властивість несвідомості. Це не має жодного стосунку до вчинків. Протягом двадцяти чотирьох годин на добу ви можете не робити нічого поганого – ви можете залишатися в будинку, постити, мовчки сидіти, медитуючи; ви не робите нічого поганого – і все ж таки ви залишаєтеся грішником. Якщо ви несвідомі – ви грішник.
Ваше буття грішником не є наслідком гріхів, які ви вчинили. Ваше буття грішником є просто наслідком стану несвідомості. Ви грішник не тому, що чините гріхи. Ви чините гріхи, бо ви грішник. Це безперервність несвідомості – континуум, процес без будь-яких проміжків. Якщо ви зрозумієте це, то саме це розуміння є пробудженням. Настав ранок, він стукає у двері: ви стали усвідомлюючим. Поки ця усвідомленість є дуже тендітною, вельми невловимою, тонкою – ви можете знову заснути, так, така можливість є, – але, все ж таки, в даний час ви усвідомлюєте. Ви можете використати цей момент і вибратися з ліжка, яке вже стало не вашим.
«А до всіх Він промовив: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде»
«Коли хоче хто йти вслід за Мною…» Якщо ви вирішили йти за ним – це те, що ви повинні зробити, це єдина вимога, яку висуває Ісус, – зречіться самого себе.
Коли ви приходите до Ісуса, ви повинні відкинути свої власні ідеї та своє его. Ви повинні повністю відкинути власні рішення, тому що тільки в тому випадку, якщо ви повністю відкинете свої ідеї, свої власні рішення, своє его, тільки тоді Ісус зможе проникнути у вас. Незабаром Ісус буде не потрібен вам – раз ви відкинули своє его, то все почне траплятися само по собі, – але як перший крок: зречіться себе.
Подивіться... ви можете прийти до Ісуса та здатися. Але може виявитися так, що ваша здача – це ваша ідея. Тоді це не здача. Здача і самозречення є тільки тоді здачею і самозреченням, коли це Ісусова ідея, а не ваша. Якщо це ваша ідея, то це не самозречення – ви просто реалізуєте свою ідею.
Зречіться себе. І ще: «Візьми щоденно свого хреста…» Життя з Ісусом є життям від моменту до моменту. Це не планування на майбутнє. Це не план – це щось мимовільне, спонтанне. Живи від моменту до моменту і прийми свій хрест.
Але чому хрест? Тому що самозречення є смертю тебе минулого, справжньою смертю. Але чому хрест? Тому що самозречення є біль, справжній біль. Так чому ж хрест? Тому що самозречення є стражданням, справжнім стражданням. Все ваше его буде страждати і горіти. Ваші ідеї, ваше минуле, ваша минула особистість постійно горітимуть у вогні. Звідси й хрест. Хрест є символом смерті... і доки ви не помрете, ніщо не буде можливим; доки ви не помрете, воскресіння буде неможливим.
«… хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста…» Це має робитися щодня, щоранку. Ви не можете думати: «Так, я зрікся себе одного разу, і з цим покінчено». Це не так просто, це зовсім не так. Ви повинні будете зрікатися себе мільйонів разів. Ви повинні будете зрікатися себе кожного дня, кожного моменту, кожного разу, коли потрібно приймати якесь рішення, тому що ваш розум дуже хитрий. Він намагатиметься повернути собі вас. Якщо ви подумаєте, що одного разу зреклися себе і на цьому все закінчено, то розум знову заволодіє вами. Це має робитися кожного моменту, кожної хвилини – поки ви повністю не помрете і не виникне нова сутність, поки всередині вас не народиться нова людина, поки ви не будете більше пов’язані з минулим, поки не станеться повний розрив з минулим.
Ви дізнаєтеся про це, тому що ви не впізнаєте себе. Ви будете себе запитувати: «Хто я?» Ви будете не в змозі дивитися на те, як ви були пов'язані з минулим. Ви будете розпізнавати тільки одну річ – що раптово з'явився розрив і він не зникає. Пряма лінія зламана, минуле зникло, і щось нове увійшло у вас, і цьому новому немає ніякої справи до вашого минулого, ваше минуле зовсім не пов'язане з вами. Релігійна людина – це не модифікована людина; релігійна людина – це не по-новому декорована людина. Релігійна людина не має нічого спільного з минулим. Вона є абсолютно новою – новонародженою.
«Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її…» – не чіпляйтеся за своє его.
«Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.» Втратьте її – і ви матимете її; чіпляйтеся за неї – і ви втратите її. Це виглядає парадоксально, але це проста істина. Насінина помирає у ґрунті – і стає величезним деревом. Але насінина може чіплятися за своє власне «я», вона може оберігати себе і захищати себе, залишаючись насіниною, тому що для насінини це має вигляд смерті. Тоді ніякого дерева не буде. Але в обох випадках насінина ніколи не зможе побачити своє дерево – так що в обох випадках це справді смерть.
Ви ніколи не зможете побачити ту людину, якою станете, – тому це справжня смерть. Ви не можете навіть уявити собі цю людину, тому що якщо ви зможете уявити її – вона буде вашим продовженням. Ви не можете сподіватися на цю людину, тому що якщо вона є вашою надією, то ця ваша надія стане сполучним містком між вами старими і вами новими, а такого містка не існує. Якщо він існує – то нової людини ще немає. Ні, ви повністю в темряві щодо цієї нової людини – ось чому потрібна довіра.
Ніхто не може доводити це вам, ніхто не може аргументувати про це, тому що чим більше хтось аргументуватиме про це, чим більше хтось доводитиме, тим більше це стає неможливим для вас. Якщо ви стаєте переконаним кимось – то бар'єр стає нездоланним, тому що ваше переконання буде ВАШИМ переконанням, а нове може прийти тільки тоді, коли «ви» повністю зникнете. Зникають усі ваші переконання, ідеології, аргументи, докази – всі оптом; залишається лише повна відсутність. І в цій відсутності розкриваються хмари і Дух Божий, подібно до голуба, сходить на вас.
«… а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.»
Чому Ісус наполягає: ради Мене? Погляньте на цю проблему: якщо ви збираєтеся повністю померти і нова людина з'явиться лише тоді, коли вас більше не буде, то хто буде мостом між вами та цією новою людиною, хто вас проведе? Ви, ваше «я» не можете бути цим мостом, тому що в цьому випадку нове не буде новим; це буде лише модифіковане старе.
Ваш Учитель стає мостом. Він каже: «Помри мовчки. Я тут, щоб наглянути за тобою. Увійди до смерті – і я подбаю про те, щоб нове могло увійти в тебе. Не турбуйся, розслабся... ради мене».
Ось чому релігія ніколи не стане філософією, вона ніколи не перетвориться на теологію. Вона ніколи не буде побудована на аргументах – вона просто не може бути побудована на аргументах. Сама природа її забороняє це. Вона залишиться довірою. Якщо ви довіряєте вашому Вчителю, незалежно від того, яке його ім’я, – ваше «я» зможе померти легко та без страху. Ви знаєте, що ваш Вчитель тут. Ви любите свого Вчителя і знаєте, що ваш Вчитель любить вас, – то звідки ж узятися страху?
Якось трапилося ось що: молодий чоловік, який нещодавно одружився, проводив свій медовий місяць. Він був самураєм, японським воїном. Вони з дружиною, закохані одне в одного, пливли в човні до острова, коли раптом нагрянув шторм. Човен був маленький, а шторм був жахливий, тож була дуже велика ймовірність, що вони втопляться.
Дружина дуже злякалася. Вона почала тремтіти. Вона дивилася на самурая, на свого коханого чоловіка, але він сидів мовчки, ніби нічого навкруги не діялося. А вони були на порозі смерті! Будь-якої миті човен міг опинитися під холодною водою.
Дружина запитала: «Що ти робиш? Чому ти сидиш як статуя?»
Самурай витяг свій меч із піхов – дружина не могла повірити цьому: що ти робиш? – і приклав оголений меч до горла дружини. Вона почала сміятися, і він запитав: «Чому ти смієшся? Меч біля твого горла – зараз може злетіти голова твоя!»
Дружина відповіла: «Але меч у твоїх руках, тому немає жодних проблем! Меч небезпечний – але він у твоїх руках, а ми кохаємо одне одного».
Самурай повернув свій меч у піхви і сказав: «Шторм у руках мого Бога. Шторм небезпечний – але він у руках Того, Кого я люблю і Хто любить мене. Ось чому я не боюсь».
Коли меч у руках вашого Вчителя і він збирається вбити вас, і якщо ви довіряєте йому, то тільки тоді ви помрете мирно, з любов'ю, вишукано. І з цієї вишуканості... із цього світу... із цього кохання... ви створюєте можливість, завдяки якій може виникнути нове. Якщо ви вмираєте у страху – нове ніколи не виникне. Ви просто помрете. Ось чому Ісус каже: «… ради мене…» – «нехай я буду мостом».
«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?..»
Ви можете завоювати ввесь світ і втратити самого себе – як люди і робили в усьому світі за всіх часів. Багато хто здобував увесь світ – і втрачав самого себе. Тоді вони раптово виявляли, що все, що вони придбали, не належить їм. З порожніми руками вони прийшли – з порожніми руками вони йдуть. Ніщо їм не належить. Заповіт Олександра Македонського про руки, які повинні звисати порожніми із його похоронних нош – найвеличніший тому приклад.
«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?..»
Єдиним способом поводитися розумно у цьому світі – це знайти спочатку самого себе. Навіть якщо буде втрачено весь світ – це того варте. Якщо ви придбаєте свою власну сутність, свою власну душу, своє власне внутрішнє ядро, а весь світ буде втрачено, – це варте того.
Для того, щоб придбати це внутрішнє ядро, ви маєте втратити не тільки світ. Ви маєте втратити ідею самого себе – тому що це є внутрішнім бар'єром – це є ваше его. Его є хибною особистістю. Не знаючи насправді хто ви – ви весь час думаєте, що ви є хтось. Цей хтось – хибна, брехлива особистість, – і є вашим его. І доки ця брехня не зникне – істина не зможе увійти до вас.
Нехай брехня зникає – а істина завжди готова. Покайтеся, поверніться, дайте відповідь – і Царство Боже буде у ваших руках.
***
ID:
1017548
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.07.2024 14:07:31
© дата внесення змiн: 19.08.2024 12:49:29
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
