Серпнева ніч, останні літні кроки.
Думки солонуваті і гіркі.
Нам так потрібно все збагнути, поки
ще сяють, а не падають зірки.
З якого б на життя не глянув боку,
все тля і міль на місячному тлі.
Нема безсмертя, дякувати Богу —
тоді було б і пекло на землі.
Пройдуть віки, далекі й непрозорі.
Журливо Бог дивитиметься вниз
і буде небо струшувати зорі —
нікому не потрібний срібний хмиз.
Надія, наче зіронька остання,
залишить піднебесну висоту.
Чи ж буде сенс у вічному коханні,
коли зірки зітліють на льоту?
---