/акровірш/
Я величаю віршем Україну,
Викохую слова пестливі, рідні.
Ося́йними катренами зустріну:
Зорить нехай велично, мирно, гідно.
Виточую для неї світлі рими,
Енергію козацьку гордовиту.
Любов пресвітлу, що віки нестиме
Ирійне першодерево, міць світу.
Чи птахи там? Чи душі вже померлих?
У ра́ю спокій втрачений знайти б їм.
Юрмляться сло́ва віковічні перли,
У вірші – біль, розпечено-нестримний.
Велику дяку шлю захисникові,
І слів бракує захвату й пошани.
Рядки для вас, герої, виняткові:
Шаблонність розтає, як в очі глянеш.
Іскриться твердість в погляді звитяжця,
Упевненість, характеру незламність.
Коли ж ці біди, зрештою, скінчаться?
Розкішний гімн складу безстрашним вам я.
Але поки у вирій мчать невинні –
Їх жертви так печуть усім щоднини…
Несу слова до Батька-Бога й Сина:
Убережіть нам неньку-Україну!
щиросердно дякую. пані Любо!
:give_rose 
