У дрімоті нічка,
Місяць норовливий,
Срібний промінь-стрічка,
Ти лежиш щасливий.
Мав нелегку втому,
Від спокуси нині,
А Вона другому,
Поклялась при днині.
Плекав мрію, мариш,
Цілувати перси,
Лиш під ранок скажеш,
Закохавсь до смерті.
І за мить торкнешся,
Та таємність ближче,
Як вина нап’єшся,
До спокуси кличе.
Ці уста медові,
Як Мальвіни коси,
Пізнав смак любові,
Тож зняв першим… роси.
Від себе:
Ви не судіть, мене так строго,
Пишу, творю. Кличе дорога,
Мо’ й поетеса? Всміхнусь собі,
Тривоги зникли в осінній млі.
Напишу вірш, бо ж надихнули,
Хтось може скаже, от утнули,
В такі роки і про спокусу?
В цей час, як злет, стрічаю Музу.
Нині тому, так рима ллється?
Серце співа, душа сміється,
Йду мов кармічним коридором,
Випала честь бути актором.
Тож підчиняюсь своїй кармі,
Не мре надія творам раді.
24.09.2024
Талановито, не закохано, але по жіночому,
з досвідом
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за натхнення,шановний!Приємно,що безкритики. Нехай щастить!
oreol відповів на коментар oreol, 25.09.2024 - 17:48
на здоровя, є люди, яким критика корисна, а є ті, яким вона шкодить, різні рослини розцвітають і радують в різних умовах, я не люблю робити уколи словом, іноді зривається, потім хочеться ... та уже випущено, як ту птаху, гарного дня вам, пані Ніно, та натхнення!
